Забракований тернопільською «Нивою» Ігор Пердута став… гравцем Національної збірної України

Головний тренер національної збірної України з футболу Андрій Шевченко викликав у розташування команди для підготовки до відбіркових матчів ЧС-2018 26-річного вихованця теребовлянського футболу, оборонця полтавської «Ворскли» Ігоря Пердуту. Ексклюзивно для «Номер один» уже збірник України Ігор Пердута (І.П.), а також його батько Роман Іванович (Р.І.) розповіли про шлях Ігоря у футболі та завдяки яким чинникам вдалося заслужити виклик до лав головної футбольної команди країни.

Теребовлянський період

Ігор Пердута народився у Теребовлі в родині футболіста-аматора Романа Івановича.

Р. І.: Оскільки я грав у футбол за теребовлянську «Ниву», то вдома завжди був м’яч. Ігор познайомився з м’ячем у ранньому дитинстві. Я його постійно брав з собою на тренування та матчі. Вже тоді бачив, що у нього є футбольні задатки. Біля нашого будинку було велике подвір’я, де збиралися його друзі, і він зазвичай один грав проти двох. В першому класі записав сина у футбольну секцію теребовлянської ДЮСШ до нині покійного тренера Олега Стремінського. Навчання для нього було на другому плані, Ігор уже тоді марив футболом. Мама, Наталія Богданівна, звичайно, не завжди поділяла захоплення сина, але в даному випадку своє слово сказав батько.

Копичинецький період

Удосконалював футбольну майстерність Ігор Пердута в Копичинцях.

Р. І.: В 11 років Ігор переїхав у Копичинці. Я на той час був в Америці. Тамтешні тренери зателефонували до мене і я дав добро, щоб син тренувався у копичинецькій «Надії» під керівництвом наставника Сергія Дончака. Чотири сезони він виступав за цю команду в ДЮФЛ України. Постійно мешкав у Копичинцях, а додому приїздив на вихідні і то не надовго. Оскільки юнацькі змагання відбувалися по суботах, то потрапляв до Теребовлі пізно ввечері у суботу, а в понеділок зранку мама відвозила його у Копичинці. «Надія» стала чемпіоном України у змаганнях на призи клубу «Шкіряний м’яч», а 13-річного Ігоря Пердуту визнали кращим гравцем цього турніру.

Тернопільський період

Коли «Надія» розпалася, Ігор повернувся до рідної Теребовлі.

І. П.: Місцевий дитячий тренер Олег Фриз брав мене захищати честь теребовлянської ДЮСШ в обласних змаганнях. Паралельно навчався у 9-му класі, після закінчення якого поступив у Тернопільський педліцей у спеціалізований футбольний клас, тренери якого Василь Івегеш та Анатолій Назаренко дали велику футбольну школу. Грав за ліцейну команду ФК «Зборів-Педліцей» у чемпіонаті Тернопільської області та за тернопільську ДЮСШ. Після закінчення ліцею вступив до Тернопільського педагогічного університету, виступаючи паралельно за університетську команду ФК «Тернопіль» (дебютував за муніципалів на кубку «Підгір’я») у чемпіонаті області та у студентських змаганнях. У 2009 році став чемпіоном Європи серед студентів, також двічі ставав чемпіоном області, був визнаний кращим гравцем обласного футболу.

Перший професійний досвід

Першою професійною командою Ігоря Пердути стала тернопільська «Нива», до якої теребовлянця запросив тренер Віктор Ряшко.

Р. І.: На професійному рівні Ігор дебютував 11 квітня 2009 року, вийшовши на заміну в матчі проти хмельницького «Динамо». В інших матчах теж виходив на поле здебільшого на заміну на 10-15 хвилин. Того сезону «Нива» впевнено зайняла перше місце у своїй підгрупі та здобула право виступати у першій лізі чемпіонату України. Однак наступний сезон тернополяни розпочали вже без Ігоря Пердути, в «Ниві» його забракували…

Полтавський період

Ігор Пердута не опустив рук і довів, що заслуговує більшого.

Р. І.: У Полтаву син потрапив по дзвінку… Футбольний агент дав мені телефон тренера дублю «Ворскли» Сергія Свистуна. Я до нього зателефонував, і той сказав привезти Ігоря. Син пройшов відбір, показавши найкращі результати у тестах, і керівництво полтавського клубу прийняло рішення укласти з молодим футболістом контракт. Одразу полетів із дублем на тренувальний збір до Туреччини. Два з половиною сезони Ігор виступав переважно за дублюючий склад полтавчан, дебютувавши на найвищому рівні лише 10 травня 2012 року в матчі проти харківського «Металіста» (правда, ще був один поєдинок за першу команду «Ворскли» в кубку України у вересні 2011 року проти ФК «Миколаїв»). Утім після цього Пердута не з’являвся на полі в основному складі «Ворскли» ще близько року, провівши на орендних засадах півсезону в київській «Оболоні» (перша ліга). І лише починаючи з другої половини сезону-2012/13, коли в.о. головного тренера «Ворскли» став Свистун, він повернув Ігоря до Полтави і той став міцним гравцем «основи». 28 квітня 2014 року забив дебютний гол у Прем’єр-лізі у ворота «Таврії» (Сімферополь).

Виклик до збірної

Виклик до збірної України для самого Ігоря та його рідних став несподіваним, адже він жодного разу не грав за збірну в юнацькі роки.

Р. І.: Одного разу Ігоря викликав до молодіжної збірної України Павло Яковенко. Там він провів одну товариську гру і більше до збірних різних вікових груп не залучався. І ось нещодавно, що для всіх нас дуже приємно, Ігор Пердута був включений головним тренером національної збірної країни спершу до резервного списку, а буквально нещодавно Андрій Шевченко таки викликав його у розташування головної команди країни для підготовки до відбіркових матчів ЧС-2018 проти Косово та Хорватії.

І. П.: Запрошення до збірної України, звичайно, стало несподіванкою, адже це сталося вперше. Коли мене включили у список резервістів, до кінця не було зрозуміло, чи викличе Андрій Шевченко у безпосереднє розташування команди, але це таки сталося і я в понеділок, 2 жовтня, приїхав до Харкова, де базується збірна.

– Поділися першими враженнями від перебування у таборі збірної?

І. П.: Усе дуже добре, приємна атмосфера, дружній колектив.

– Як відбулося твоє представлення у збірній?

І. П.: Андрій Миколайович Шевченко перед тренуванням повідомив, що у збірній – три новачки. Особливого представлення не було, адже давно граємо один проти одного за клуби.

– Які цілі поставив перед тобою Шевченко?

І. П.: В індивідуальній бесіді зі мною наставник сказав, щоб я робив те, що вмію, не переживав та роботою доказував, що заслуговую на місце у національній збірній.

– На якій позиції тебе коуч бачить?

І. П.: Я – правий захисник, не думаю, що інші позиції розглядаються.

– А про те, чи ти можеш зіграти в офіційних матчах або хоча б потрапити до 18-ки, розмова не йшла?

І. П.: Подібних розмов не було, все буде вирішуватись за результатами тренувального процесу. Тренерський штаб перед самими матчами прийматиме рішення, хто буде грати, а хто – ні.

– З ким зі збірної більше контактуєш?

І. П.: Зі своїм одноклубником Миколою Матвієнком, котрий мені розповідає про всі нюанси, які відбуваються довкола національної збірної.

– Існує така традиція, що футболіст, який уперше запрошений до збірної, під час вечері виконує пісню…

І. П.: Чув про це, але ще не співав. Коли скажуть – тоді буду співати, очевидно, це мене не мине (сміється, – авт.).

 БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– Нині Ігор грає у захиcті, а чи пробував він себе на інших позиціях?

Р. І.: Перший наставник бачив Ігоря лише в якості нападника, який любив повторювати, що син біг швидше за вітер. В атаці він грав і в Копичинцях. У Тернополі тренери Василь Івегеш та Анатолій Назаренко перевели його в центр півзахисту, також він грав у середині поля на флангах. Прийшовши до Полтави, майже три сезони відіграв на позиції правого півзахисника. З приходом до керма «Ворскли» Василя Сачка Ігор діяв на невластивій для нього позиції лівого захисника, а останнім часом він грає на місці правого захисника, інколи – півзахисника. Якби він був більшим на зріст, то, напевно, був би нападником.

– Перебуваючи майже три роки в дублі та відправившись в оренду, не було такого, що, мовляв, усе, кидаю футбол?

І. П.: Ні, такого не було. У «Ворсклу» потрапив у 19 років. Тодішній головний тренер «Ворскли» Микола Павлов почав залучати до основи, включав у 18-ку. Працював і методично доводив, що гідний грати за першу команду «Ворскли».

– Сергія Володимировича Свистуна можна назвати твоїм хрещеним батьком у великому футболі?

І. П.: Дійсно, Свистун – мій перший тренер у великому футболі, який дав дорогу в життя, повіривши в мене, коли я ще був зовсім молодим.   

– Часто «наживо» бачите поєдинки Ігоря?

Р. І.: У сезоні – від  шести до восьми. У нинішньому чемпіонаті бачив чотири матчі за його участю. Зазвичай, коли відвідую його матчі, «Ворскла» здобуває позитивні результати. Дружини на футбол на беру. Раніше вона бувала на матчах сина, але одного разу сказала, що краще б не їздила, бо не фартова. Натомість мама разом із бабцею постійно дивляться матчі за участю Ігорчика по телевізору, дуже переживають…

– У дитинстві намагався бути схожим на котрогось із футболістів?

І. П.: Це був француз Зінедін Зідан. У 10 років, коли їздив із батьком у Болгарію, попросив купити футболку з 10 номером саме з ім’ям цього знаменитого француза.

Джерело: Тижневик “Номер один”