Чому так познущались над молодим хлопцем у Вишнівці. Частина третя

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області

Документи свідчать

Тернопільському обласному воєнному комісару

Таємно на Ваш №5/0913 від 29 листопада 1944 року.

Повідомляю, що 29 листопада 1944 року військовими Вишнівецького РВ НКВС  під керівництвом лейтенанта Капустіна в кількості 28 чоловік, які прибули в село Лози Вишнівецького району Тернопільської області, що знаходиться на відстанні пяти кілометрів від райцентру Вишнівець, для ліквідації бандогрупи, де за повідомленням звязкового, знаходиться бандит (референт СБ ОУН) місцевої банди “Сокола” у квартирі своєї матері Гоменюк Ганни Іванівної Гоменюк Яків. Затримати бандита не вдалося, була перестрілка. Вбито чотири місцевих бандити, жертв серед складу війскових НКВС не має. З причин непокори місцевого населення, були спалені декілька житлових приміщень.

Вишнівецький райвійськомат.

Як бачимо, що мирне населення села Лози вважали бандитами, і мали право  їх вбивати і не нести ніякої відповідальності за здійснені злочини поти мирного населення.  А вже наступного дня Яків перебрався на господарство старенького дідуся Кирила Дріботи. А в цей час його маму та рідного брата допитували у Вишнівецькій катівні. Та що вони могли  взнати у дванадцятирічного підлітка, а тим більше від рідної мами. Вони весь час твердили, що з березня 1944 року його не бачили і не знають де Яків перебував. Тим часом родичі Гоменюків, у яких переховувся Яків, вирішили передати затриманим Ганні і Василю, продукти та одяг. В хлібину був захований лист. Цей лист і став смертним вироком для молодого повстанця. Цю записку знайшов особисто лейтенант Капустін, який ретельно перевірив всю передачу. А це навмисно було спровоковано енкаведистами, надавши дозвіл на передачу затриманим харчів. Адже передачу носила тітка Якова — Неоніла.  В цей самий день була затримана і Неоніла та у пізній вечір доставлена у Вишнівецьку катівню. Енкаведисти потирали руки, що вийшли на конкретній слід молодого повстанці. Вони надіялися, що вона не витерпить знущань і все розкаже. На першому допиті, вона заявила, що не знає де Яків і його не бачила з весни. Її відправили в камеру і дали можливість декілька годин подумати і сказати всю правду. Від страшних мік, а може і від смерті її спас лист — повідомлення з Естонії, який надійшов у самому ранці до Вишнівецького райвоєнкомату. У листі повідомлялося, що чоловік Неоніли, Григорій тяжко поранений і перебуває в госпіталі. Там була розміщена падяка Вишнівецькому райвоєнкомату за велику міжність солдата, що прийняв на себе бій і таким чином спав велику групу військових радянської армії. У листі був наказ військового округу Єстонії забезпечити допомогу сімї Григорія. Прочитавши цей лист, енкаведисти через годину її доставили в  село Лози та відпустили. А місцева агентурна сітка працювала вдень і вночі. Все прослідковувалося.  І ось прийшло повідомлення про можливе місце перебування Якова. Група з Вишнівецького РВ НКВС через півгодини в кількості 19 чоловік вже було в селі Лози. Це відбувалося о десятій годинні вечора 19 грудня 1944 року. Гавкіт собак, крики дітей, нецензурна лайка військових. Вони знову почали палити.  Першою згоріла стодола у Бреги. Через годину палало господарство Петра Цісара, потім Олександра Цісара. Енкаведисти помітили, як хтось почав перебігати в садок а потім у хлів до Бреги Євдокії де і був затрианий. Коли він перебігав, по ньому відкрили вогонь і поранили. У хліві озвірілі енкаведисти налетіли на нього як шакали, кинули на землю і били ногами. На вимогу Капустіна, призупинились, бо він сказав що бандит потрібен живим, щоб розказав де переховується вся банда “Сокола”. Так стікаючого кровю,  повстанця погрузили на військову машину і повезли у Вишнівець.

 Документи свідчать

Тернопільському обласному воєнному комісару

Таємно на Ваш №5/0913 від 21 грудня 1944 року.

Повідомляю, що 20 грудня 1944 року військовими Вишнівецького РВ НКВС  під керівництвом лейтенанта Капустіна в кількості 19 чоловік прибули в село Лози Вишнівецького району Тернопільської області, що знаходиться на відстанні пяти кілометрів від райцентру Вишнівець, для ліквідації бандогрупи, де за повідомлення звязкового, знаходиться бандит (референт СБ ОУН) місцевої банди “Сокола)  на господарстві Петра Цісара. З причин непокори Гоменюка Якова, були спалені декілька господарських приміщень. При перестрілці був поранений бандит Гоменюк Яків і його вдалося затримати у господарському приміщені Бреги Євдокії. Гоменюк Яків Давидович був доставлений у Вишнівецький РВ НКВС 20 грудня 1945 року.

Вишнівецький райвійськомат.

ПРОТОКОЛ допиту затриманого   ГОМЕНЮКА  ЯКІВА ДАВИДОВИЧА 23 грудня 1944 року.

 Я, начальник Вишнівецького РВ НКВС старший лейтенант державної безпеки Авдохін цього числа допитав затриманого  ГОМЕНЮКА  ЯКІВА ДАВИДОВИЧА разом з його рідним братом Гоменюком Васидем Давидовичем.

Я. Гоменюк Яків Давидович, 28 листопада  1944 року у вечері прийшов до хати моєї мами, але її не застав. Там був мій рідний брат Василь, який сказав що мама повезла здавати зерно у Вишнівець. Я тоді мав пістолет з сімома патронами, гвинтівка з 60-тьма патронами, військову шинель та польову велику сумку. Я роздягнувся, поїв та побувши в хаті тридцять хвилин, пішов і нічого не сказав братові. В дома я не спав, бо знав що можуть бути облави і тому пішов в один з хлівів наших односельчан. Ці всі  військові речі не мої. Коли я йшов до себе додому, то мене перестрів мені невідомий, чужий чоловік і дав мені цю зброю і шинель. Він мені сказав щоб я лишив в себе в хаті все це, а він через декілька днів прийде і все забере. Я його бачив перший раз. Звідки він і що за один я не знаю. Ця зброя не моя і я не знаю що тут  є у сімці. Всі ці речі бачу перший раз”.

Його брат Василь повторив все, що повідомляв  начальнику Вишнівецького РВ НКВС старшому лейтенанту державної безпеки Авдохіну 22 грудня 1944 року.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Як намагалися слідчі, хоч щось вибити у затриманого Гоменюка Якова, та він недивлячись на страшні катування і муки все доказував їм що все вже сказав і більше нічого не знає.

Ось і влада випішила провести показову акцію повішення перед Вишнівецьким народом  молодого повстанця у понеділок на місцевому ринку. Ще нерозвиднилося, як група військових на машині підвезла матеріали і почали встановлювати шибинецю. Почали  на ринок сходитися продавці з товаром, покупці і люди не могли спочатку зрозуміти що тут відбувається. Думали, що робиться місце для якогось виступу. Але за пів години все зрозуміли. І після десятої години ранку підійшло багато військових, людям було повідомлено щоб ніхто з ринку не виходив. За вказівкою райкомівського керівництва на ринок привели учнів страших класів Вишнівецької школи. Пригнали і робочих з усіх організацій Вишнівця. Багато енкаведистів було переодягнено у цивільний одяг. Коло шибинеці було два ряди енкаведистів і міліції. Почався шум і люди побачили що майже під руки енкаведисти волочать якогось молодого хлопця. А це був Яків. Його одягли в лахміття і повісили на шию табличку з написом “бандит”. Коло шибиниці стояла машина з відкритими бортами. Якова силою витягнули на машину і підвели, тримаючи сильно за руки. Люди бачили його обкривавлене лице. Кров маленькими капельками виходила з рота. Він не міг говорити і тільки було чути якиїь стогін.  Одні казали що йому в рот запхали щось, щоб не міг говорити, а інші казали що силою надрізали язик, щоб не розмовляв. Його безсилого підвели до шибиниці і накинули на шию мотузку. Яків стояв на кузові автомобіля і дивився всі у вічі гордо, бо незрадив, не став на коліна перед ворогом, не видав побратимів і боровся за Україну. Та на жаль нічого людям сказати тоді на прощання не міг, бо кати покалічили його і відібрали в нього мову. І тут між людьми стояла його мама та брат Василь. Мама кожної хвилини падала в обморок. А як вона могла все це витерпіти, дивлячись на смерть свого сина. Вона нічого не бачила, бо так сильно були її очі заляті сльозами. І Бога просила, щоб припинив страждання її кровинки. Водій завів машині і швидко рушив. І в цю мить мотузок на шиї Якова обірвався і він впав на землю. Люди підняли великий крик “Помилувати”. Мама першою підбігла і кинулася до синочка обнімаючи його. “Він живий” кричала вона. Та озвірілі енкаведисти відтягнули Ганну від сина. А ще один, якого добре запамятали місцеві люди, почав ногою тиснути на шаю Якова, а потім став душити його мотузкою. Після цього вже кати бездиханне тіло повстанця підвісили на шибиницю. Місцеві люди довго не могли отямитися від побаченого, страшного звірства місцевої влади. А коло шибиниці була вдень і вночі виставлена озброїна охорона. Люди з ринку швидко почали тіками, бо немогли на ці страхіття дивитися. А діти, які там були, плачучи йшли до школи. Цей відпечаток у юних серцях лишився на все життя. Вони побачивши це, усвідомили що  за звіринна влади прийшла на наші землі. А у вечорі під грифом “секретно” у всі вищі інстанції з Вишнівця було передано повідомлення про  акцію, де описували скільки було людей, скільки дітей і як місцеві люди прореагували на цю подію. З розповіді очевидців цієї події,  розказували. що його мертвого на другу ніч повстанці сотні “Сокола”   викрали і поховали на кладовищі в селі Лози. Його іменем названі вулиці у рідному його селі Лози та і у Вишнівці.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Коментарі вимкнені.