13 «поетичних» фактів про тернополянку Ганну Осадко

2. Власне російською продовжувала писати ще кілька років по тому, щиро вірячи, що українська мова не годиться для «романтичних» віршів. Та з 9 класу пишу виключно українською.
3. Пишу легко і швидко, без мук творчості. Але нечасто. Коли не пишеться – і слава Богу, не вельми переймаюся такими паузами. Можна ж робити стільки всього іншого-цікавого.
4. Ніколи не переписую своїх віршів.
5. Думаю, що справжні вірші – це своєрідна магія. Тоді слова мають здатність збуватися і навіть змінювати реальність.
6. Не знаю своїх текстів напам’ять. Зовсім. Вчора, правда, нарешті єдиний вивчила)
7. Усвідомлюю, що поет і його твір – це найчастіше «дві великі різниці» й чудовий автор в житті часто виявляється не вельми хорошою людиною. Надаю перевагу людям, а не текстам. Незлецьких віршів же оно купа в бібліотеці, а справді вартісних людей треба берегти і цінувати.
8. У власній творчості керуюся лезом Оккама і намагаюся не примножувати сутностей.
9. Не збираю жодних вирізок з газет-журналів, книжок-дипломів-тощо, які стосуються моєї творчості.
10. Часто соромлюся признатися, що я поетка, приміром, під час розмов у потягу, кажу тоді, що я літредактор. Бо поет – це якось стрьомно для нормальних людей.
11. У першу річницю Незалежності України я-школярка читала свого вірша на центральній площі міста під час віча.
12. Загалом вийшло друком 5 моїх дорослих книг і штук з 15 (не маю жодної, вже й забула, яких) – дитячих.
13. Усвідомлюю, що поезію читає лише один процент із тих, хто взагалі хоч щось читає (школярі не рахуються, вони – мусять, і мені їх жаль). У той один процент входить і когорта тих, хто читає виключно самих себе. І це не погано й не добре. Так просто є, і було, і буде.