Хто вона, перша жінка тернопільського нардепа Романа Заставного?

Щороку в другу неділю травня в календарі українців — День матері. Це свято людей, які дарують найцінніше — життя, людей, які першими знайомлять із непростим світом. Кажуть, ми доти діти, доки в нас є мама, любов якої не перестає ніколи. З нагоди Дня матері в рамках проекту “Спочатку була мама” ми запитали у відомих тернополян про їхніх матусь. Ось що розповів нам з цього приводу народний депутат України, в минулому міський голова Тернополя Роман Заставний.

• Романе Йосиповичу, пригадайте, будь ласка, випадки з дитинства, коли мама за щось вас сварила і хвалила.
• Мама рідко сварила. В дитинстві за дисципліну в нашій сім’ї відповідав батько, а мама була «добрим поліцейським». Їхні функції були поділені чітко і вдало, як на мене. Але пригадую випадок, коли мені таки дісталося від мами. У дитинстві я часто хворів на запалення легень. Якось пізньої осені, коли мені було десь п’ять чи шість років, мама зачинила мене в хаті, а сама пішла в поле на буряки. Мені це не сподобалося, тож втік через кватирку. Пішов до сусіда, з яким вирішили поплавати в балії сільським струмком. Наш «корабель» неодноразово перевертався, а я і так був легко вдягнутий. Словом, «лікування» відбувалося на найвищому рівні. Коли повернувся додому, мама добре приклалася до сідниць з «масажем».
• Якими маминими стравами пахне ваше дитинство?
• З дитинства люблю, як мама робить голубці, вареники, молочні страви. Дуже люблю пропарений з молоком білий хліб.
• Цікаво, мама привчала вас до хатньої роботи?
• Привчала, і мені це дуже не подобалося. Але найбільше дісталося моїй старшій сестрі. Мама дуже ретельно планувала її час. Мені здається, що мама трохи перестаралася, можна було б менше нас привчати до порядку, тоді жити, напевно, було би простіше. Коли приходив зі школи, не міг сісти за уроки, коли розстелене ліжко чи ще щось не на своєму місці. Це триває до сьогодні. Тепер, щоб відчувати внутрішній баланс, для мене дуже важливо, аби в хаті все лежало на своїх місцях, тоді мені набагато спокійніше. А ще мені дуже не подобаються люди, які живуть у безладі. Здається, якщо довкола них хаос, то й в голові нема порядку.
• Усі батьки мріють про майбутнє своїх дітей. Які очікування були у вашої мами про те, ким Ви виростите?
• У старших класах вона уявляла мене вчителем історії. Але все ж таки економічний блок затягував більше. А коли закінчував школу, про вчительство питання вже не стояло. Ми заздалегідь визначилися, що вступатиму в фінансово-економічний інститут (тепер ТНЕУ). До слова, батьки ніколи не заставляли мене вчитися, не контролювали, які в мене оцінки. Все виходило саме по собі. До нашого села з Тернополя близько 50 кілометрів – не так вже і далеко, але мама жодного разу не була в інституті, де я вчився, а тато був лише двічі – коли здавали документи і раз на другому курсі, коли залишав сумку з продуктами.
• Видно, що батьки давали вам широкий простір для самостійності. Як ви це оцінюєте тепер?
• Чесно, мені тепер важко надати своїм дітям таку самостійність, яку отримував сам. Синів контролюю більше. Наприклад, батьки пообіцяли, якщо на відмінно закінчу школу, то куплять мені мотоцикл. І дотримали свого слова. Я би своїм дітям в такому віці в житті б не купив мотоцикл, боявся б, щоб не покалічилися. А мотоцикл «Восход 3М» досі зазначений у моїй декларації.
• Коли думали про майбутню дружину, порівнювали її з мамою?
• Думаю, зовні вони не схожі, але внутрішньо – спосіб поведінки, характер – так. Цікаво, що мої батьки до моєї дружини краще відносяться, ніж до мене. Зараз вже рідше, але раніше вони дозволяли собі постійно мене критикувати, робили зауваження, тоді як Оксану тільки хвалять.
• У вашій сім’ї були традиції чи ритуали, пов’язані з мамою і дітьми?
• Мама завжди проводжала мене в школу. Готувала сніданок, я мав повноцінно поїсти, інакше з дому не виступила б. Цікаво, що дружина так само робить з нашими синами.
• Які риси матері впізнаєте у собі?
• Не найкращі. Я так само надмірно хвилююся навіть за дрібниці, з цим важко жити. Часто впізнаю в собі мамину впертість і наполегливість, але не можу сказати, що це виключно погана риса. Спина в мене також болить, як у мами (усміхається – авт).
• Чи тепер подумки оглядаєтесь перед тим, як щось зробити, з думкою: що сказала б про це мама?
• Практично завжди. Напевно, кожен з нас, навіть підсвідомо, прагне отримати схвальну оцінку від батьків.

  Підготувала Ірина Юрко.