Як відчути себе богинею у Файному місті, знає Дзвінка Торохтушко

Через велику кількість новітніх релігійних течій, отримати дзен, чи зробити епохальне відкриття тут можна скрізь.
– Ти не духовна людина! – кричить мені в спину сусідка.
Ну, ясна річ, я згодна – не до поривань і злетів духовних, коли спішно тягнеш з базару чотири торби, два пакети і наплічника. Та ще й, якимось дивом, на ходу пояснюєш мамі по телефону, що 15 – то завтра, а сьогодні, навіть, якщо вона подзвонить ще раз, лише 14 березня.
І тут зі мною хочуть поговорити про Бога. Тобто, про те, що лише в їхній церкві Він правильний та автентичний. А я про Нього нічого знати не хочу. Бо – недуховна.
А мені ледве духу вистачає тягти торби.
– Надю, – кажу. – Я все знаю. Я сама – прообраз богині.
Надя нервово хреститься, плює тричі через ліве плече і тупає ногою на чорного кота, який хоче перебігти стежку.
– Господи!!! Та це ж гріх який гріховний!
– Та правду кажу. От ти глянь на мене! Що бачиш?
Надя для порядку хреститься і дивиться на мене пильно з-під мохерової шапочки:
– Грішницю бачу!
– Чорта з два! – гиркаю. – В тебе затуманена свідомість. Подивись: я – жінка. В мене в руках пакети, торби, наплічник і телефон. І ще ось бачиш – кульок з печінкою?
– То й шо? Ти з базару ідеш.
– От! – дивлюся їй в очі. – Я, Надю, не просто іду з базару. Я йду, як богиня. Ну, ок – як прообраз бога. Бо я, Надю, відчуваю себе Шивою. Ось! Я, взагалі, вважаю, що індуїсти свого Шиву придумали, коли побачили як українська жінка йде з базару. Так що не заважай богині крокувати додому. Їй ще роботи й роботи. Світ творити, ага. Браму пофарбувати, борщ варити, вареники ліпити для Вішни, у безсовісного Ганеша зошити перевіряти…
– Боже! Ти бачиш ? То кінець світу недалеко! Покайся!
І вона далі чимчикує за мною, повторюючи якісь правильноцерковні мантри. І поміж тим розказує, що ніяких богів, окрім єдиного немає. А він є тільки у них в церкві. Бубонить і бубонить.
А я повзу зі своїми торбаками і пояснюю мамі, що до Теплого Олексія землю копати не можна, бо кроти померзнуть.
А Надя все про кінець світу, і про те, що я недуховна.
І тут я помічаю, як з кулька, що в ньому печінка, капає на бруківку кров.
– Надю, – кажу. – Або ти заткнешся, або я з Шиви перетворюсь на богиню Калі.
Надя хреститься тричі і так само тричі плює через ліве плече:
– Покайся негайно, бо кінець світу скоро. Піст великий надворі…
– Отож, Надю. Великий піст. А я по життєрадісних нервах та убойому настрої – вже Калі. І, якщо ти не хочеш, щоб твоє життя стало однією страстною п`ятницею, то тікай. Бачиш – кров? Так ось: то не просто печінка, то печінка попереднього неофіта вашої церкви.
І що ви думаєте? Вона, зовсім не бентежно так, перейшла на другий бік вулички і тут же домахалась до молодої мами з візочком.
А я не духовна…

Дзвінка Торохтушко