Лікар з Тернополя Стелла Горбенко: «Оптимісти, які довіряють лікарю, одужують швидше»

У дитинстві Стелла Горбенко хотіла стати дизайнеркою або ж архітекторкою, як її батько. Мрія про вибір професії круто змінилася, коли у дев’ятому класі вона раптом почала погано бачити. «У мене розвинулася короткозорість, що в ті роки ще не було так розповсюджено, як тепер, – пригадує Стелла Юріївна. – Я не пішла до окуліста, гадала, що якось без окулярів обійдуся. Коли ж закінчувала школу, вирішила, що буду окулістом, щоб люди зі схожими проблемами, як у мене, не страждали, щоб усі бачили добре. Ось такі трохи романтичні думки допомогли мені обрати професію на все життя», пише Медична академія.

Щоб втілити мрію у життя, 1966 року вступила до Тернопільського медінституту й ось уже майже 41 рік працює лікаркою офтальмологічного відділення університетської лікарні.

– У моїх пацієнтів уже діти давно повиростали, – усміхається Стелла Юріївна. – Трапляється, підходять і кажуть: «А ви мого батька колись оперували». Хтось виїхав за кордон. Якось телефонував мені колишній пацієнт, казав, що робив за кордоном повторну операцію, йому видаляли кришталик і сказали, що попередній лікар зробив усе майстерно, врятував око при серйозній травмі. Звичайно, приємно чути такі слова.

У нас трапляються різні випадки. Скажімо, була в мене пацієнтка, одне око в якої не бачило з дитинства, була вроджена короткозорість. Згодом єдине зряче око вона пробила, вдома на той час нікого не було, тож син привіз її аж на третій чи четвертий день після травми, почалося вже запалення. Первинну хірургічну обробку я провела, кришталик випав під кон’юнктиву, але оскільки в пацієнтки короткозорість, то вона після операції навіть без штучного кришталика трохи бачила. Такі благополучні випадки хочеться пам’ятати.

– З якими травмами звертаються найчастіше?

– Часто приїжджають чоловіки, які травмували око металевою стружкою або ж побутовими приладами, що ремонтували вдома самотужки. Буває, травмуються корком від шампанського. Пригадую, десь 15 років тому до нас привезли навіть наречену, в яку влучив корок на весіллі, уявляєте? Око, на щастя, їй вдалося зберегти, але проблеми із зором вона мала серйозні. Травмуються також велосипедисти, які їдуть на погано освітленій дорозі.

– Люди травмуються переважно через необережність, байдужість чи це просто прикрі випадки?

– Вважаю, що передусім через недотримання техніки безпеки. У жодному випадку не можна працювати з металом без захисних окулярів. Навіть косити газони треба в них, адже у траві може бути цвяшок, який несподівано «стрибне» в око. Не варто ремонтувати старі прилади, які потім можуть спричинити різні травматичні випадки. Велосипедистам на дорозі треба бути дуже обережними. Вже не кажу про випадки, пов’язані з алкоголем, що бувають дуже прикрі й безглузді…

– Яких очних захворювань можна уникнути, якщо вчасно звернутися до лікаря?

– Хвороба, що найчастіше призводить до інвалідності, – глаукома. Вона, як правило, починається непомітно, безсимптомно. Аж доки не підніметься тиск і не з’явиться ускладнення з боку зорового нерва, людина навіть не підозрює, що в неї є якісь проблеми. Саме тому більшість пацієнтів звертаються, коли вже надто пізно, й повернути та зберегти зір, по суті, неможливо. Щоб цього не сталося, після 40 років усім треба профілактично вимірювати внутрішьоочний тиск. Особливо тим людям, які мають захворювання судин, гіпертонікам, тим, хто хворіє на цукровий діабет або ж були випадки цього захворювання в родині й, звичайно, якщо в сім’ї були випадки глаукоми. Обов’язково раджу всім профілактично міряти очний тиск. Для цього треба звернутися до офтальмолога в поліклініку за місцем проживання. Адже запобігти захворюванню завжди простіше.

– Нагадайте, як вберегти зір, працюючи за комп’ютером?

– Потрібно дотримуватися правил роботи за комп’ютером: робити перерви, періодично дивитися вдалечінь. Коли людина дивиться на монітор, лише зрідка моргає, тоді немає зволоження рогівки. У такому разі треба крапати «штучні сльози», цих крапель від різних виробників нині в аптеках багато. Це не потрібно робити постійно, але влітку, коли дуже спекотно або ж коли людина сидить за комп’ютером без перерви, то варто їх застосовувати.

Робота за комп’ютером шкідливо впливає не лише на очі, а й на серце, як будь-яка сидяча робота, та на шийний відділ хребта. Тому найкраще, якщо маєте таку роботу, обов’язково бодай раз чи двічі на тиждень займатися фізичними навантаженнями – скажімо, плаванням або принаймні багато ходити. І встановити собі правило – вчасно лягати спати.

– Чим загрожують безсонні ночі за комп’ютером?

– Для молодої людини це може бути поштовхом для розвитку короткозорості, тому що робота на близькій відстані є однією з причин цього захворювання. Не треба читати «носом», а розміщувати книжку чи планшет так, щоб вони не лежали, а паралельно стояли перед очима на якомога дальшій відстані, тоді очні м’язи напружуються менше.

– Чи є дієта, що сприяє покращенню зору, чи це міф?

– Ні, це не міф! Харчування надзвичайно важливе. Жодні піґулки не зроблять того, на що здатні наші звичайні яблука та цибуля. Головне, очам треба допомогти, щоб судини сітківки були міцними. У цьому передусім допоможуть продукти, в яких багато вітаміну С: смородина (в цій ягоді вітаміну С найбільше, тож їжте її в сезон і, якщо маєте можливість, обов’язково заморожуйте багато на зиму та споживайте хоча б жменю щодня), яблука (щодня треба з’їдати два), не забувайте також їсти цибулю, а взимку – квашену капусту. І звичайно, цитрусові. Взагалі щодня треба з’їдати щонайменше пів кілограма фруктів і пів кілограма овочів – буряк, моркву, капусту. Це найкраща й найсмачніша профілактика захворювання не лише судин очей, а й судинної системи усього організму.

– Якщо людина стоїть перед вибором: окуляри, лінзи чи лазерна корекція, як їй визначитися та не помилитися?

– Нині контактні лінзи дуже досконалі й доступні. Є навіть щоденні лінзи, вони постійно стерильні. Якщо правильно користуватися, можна вибирати контактні лінзи. Але на всяк випадок треба мати й окуляри, бо може трапитися чи кон’юнктивіт, чи якесь засмічення, а в такі моменти носити контактні лінзи категорично не можна. Якщо на хворе око вдягнути контактні лінзи, може бути ускладнення. Тож окуляри треба мати обов’язково. Щодо оперативного лікування, то якщо цього вимагає професія – скажімо, артиста чи моделі – вважаю, що так, варто його проводити. Хоча сучасні контактні лінзи – це дуже зручно, тож можна обійтися й ними. Я ніколи не була прихильницею оперативного втручання, лише у певних випадках, якщо вже немає альтернативи. Втім, якщо ви зважилися на операцію й готові до неї внутрішньо, не варто хвилюватися. Нині хірургія ока надзвичайно розвинена, прогресивна, операції для корекції зору широко розповсюджені та їхні результати дають гарні наслідки.

– У зв’язку з професію вам часто доводиться бути свідком людських страждань. Тож, на вашу думку, людина народжується для страждання чи таки для щастя?

– Однозначно – для щастя. Це закладено у нас усіх ще при народженні. Людина повинна у будь-чому шукати щось таке, що приносить їй задоволення. Не бачити все в темних кольорах. Діти це вміють. На жаль, дорослі з часом втрачають це вміння. Але не всі. У нас бувають такі пацієнти, які, незважаючи на непрості діагнози, випромінюють оптимізм. А в оптиміста й краще триває лікування, тому що він на боці лікаря, він вірить, що одужає. Позитивний настрій людини, її довіра лікарю, віра в життя часто творять, здавалося б, неможливе.

– Чи існує жіноче щастя? Що це таке, на вашу думку?

– Жіноче щастя – мати поруч друга, який тебе розуміє, підтримує, доповнює. Безумовно, для кожної жінки щастя – це її дитина, а для мене вже й онук. У мене донька Інна, вона закінчила інститут іноземних мов, працювала логістом на данській фірмі, нині знайшла себе у комп’ютерній сфері. Внукові Оліверу 12 років. Він, мабуть, теж буде програмістом, як і його батько, бо постійно має якісь справи в інтернеті. Ще жива моя матуся Ніна Матвіївна, їй 93 роки. Тож я ще, можна сказати, маленька, бо у мене є мама.

– Мабуть, саме мама дала вам таке красиве ім’я, що завжди вирізняє вас з-поміж інших?

– Так, це мама постаралася. В неї була співробітниця, яка мала доньку з цим іменем, і мамі воно дуже подобалося. Коли я народилася, тато відразу писав мамі записки у пологовий: «Як там наша Стеллочка?», тож інших варіантів імені не було. І в школі, і в інституті я була одна Стелла. Коли відбуваються зустрічі випускників, то мене завжди пам’ятають. 2017-го, до речі, ми зустрічалися з нагоди 45-річчя закінчення медінституту.

– Яке ваше життєве кредо?

– Колись давніше читала публікації Юлія Харитона, фізика, авіаконструктора, який працював разом із Сергієм Корольовим на Байконурі. Він сказав слова, що мені дуже запам’яталися й запали в душу: «У будь-якій роботі треба знати вдесятеро більше, ніж це потрібно для цієї справи. І не нехтувати дрібницями». У роботі лікаря це дуже важливо. Збираючи анамнез, звертати увагу на кожну деталь. Адже найменша дрібничка може потім повернути твоє мислення по-іншому та знайти єдине правильне рішення. Цей вислів мені дуже подобається. Справжній фахівець повинен багато знати, читати, постійно вдосконалюватися.

– Ваша робота вимагає багато енергії, значної психоемоційної напруги. Маєте секрети, що допомагають відновлюватися?

– Так, буває, що й вночі оперуємо. Але якось вже так організм пристосувався, що сам відновлюється. Хірург ніколи вночі не хоче спати, коли триває операція. Я вже 40 років на ургентній службі, тож готова до будь-якої складної ситуації. І морально, і фізично.

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

Джерело: Медична академія.