Подружжя Михайла та Наталії Золотих із Борщівського району вирощують винятково екологічну їжу

Здорова й щаслива сім’я є найбільшою цінністю для подружжя Михайла та Наталії Золотих із с. Шершенівка Борщівського району. Саме тому тепер, коли багато сільських людей, зневірившись і втомившись від щоденної рутини, покидає, мої співрозмовники там поселилися.

Шість років тому вони переїхали з кримського міста Новий світ, змінивши причорноморську місцевість на мальовничі краєвиди Борщівщини, а підприємницьку діяльність – на працю на землі. Про свій вибір подружжя не шкодувало жодного разу. У селі вони почуваються добре й разом зі зміною місця проживання змінили погляди та спосіб життя.

Будучи підприємливими та цілеспрямованими, чоловік із дружиною дають раду й на новому місці. Вони вирощують винятково екологічну їжу. А в магазин, кажуть, ходять лише по сіль і дріжджі, щоби спекти домашній хліб, а взимку ще купують масло, бо корів у селі небагато. Власне тому, мої співрозмовники вже задумуються над тим, аби придбати корівку. Усі їхні старання задля дітей – Марійки і Василя, а також старшої доньки Ксенії, яка проживає в Києві й частенько навідується до батьків, даруючи їм найцінніші зустрічі з внуком Дмитриком.
У минулому, проживаючи в Криму, Михайло Васильович служив на флоті. Потім разом із дружиною займалися виготовленням сувенірів і мали крамницю фототоварів. Проте, життя склалося так, що чоловікові двічі доводилося робити серйозний вибір у житті. Перший, ще замолоду, коли йому треба було або прийняти російську присягу, або ж відмовитися від служби. І другий раз, аналогічно, після окупації Криму чоловікові треба було змінити паспорт на російський і дати дозвіл на зміну громадянства дітям. Обидва рази він обирав вірність Україні та сім’ї, а родина у всьому його підтримувала.

У Шершенівці подружжя повністю переробило й облаштувало стару бабусину хату і призвичаїлося до тамтешнього життя. Тепер Золоті – чудові господарі, до яких ідуть за порадою й допомогою місцеві жителі. Спільними зусиллями сім’я обробляє півтора гектара землі. А ще вони вирощують поросят і птицю, займаються відеозйомкою й започаткували маленьке виробництво олії з різних рослин.
– Ми беремося за будь-яку можливість заробити, аби тільки не виїжджати за кордон, – каже Михайло Васильович. – У мене серце крається, коли бачу, як у селі руйнуються хати, а люди дедалі частіше виїжджають. Більше половини мешканців Шершенівки – пенсіонери.
До речі, їм пан Михайло активно допомагає налаштовувати телебачення, адже багато каналів заблоковано. Болить серце в чоловіка й тоді, коли його сім’я виходить у поле, а там людей нема.
– Дуже прикро, що нині ведеться така політика, – каже Михайло Васильович, – начебто на землі працювати невигідно. Неправда. А що робити в селі, як не працювати на землі? Але дуже часто ми самі не шануємо того, що маємо і їдемо працювати на пана. То хто ж тоді ми? Раби?
Досвід сім’ї Золотих доводить, що працювати в селі таки вигідно. Вони мають роботу тепер і забезпечують себе нею в майбутньому, посадивши понад триста дерев горіха. Цікавим напрямком є виробництво гарбузової олії, яка, стверджує господар, надзвичайно корисна для здоров’я, адже запобігає та лікує багато недуг.
Власне, її виробництво й розпочалося з того, що вживання гарбузової олії призначив його односельцеві лікар. Тож пан Михайло, не задумуючись, вирішив спробувати виготовити її самостійно.
Тепер його родина садить 60 сотих гарбуза сорту «Болгарка», у насінні якого найбільше олії. Збирають плоди всі разом, за допомогою спеціального тракторця власного виробництва. Він же відділяє насіння від м’якоті, яка йде на корм. Потім насіння миють і сушать на горищі. А вже за потреби витискують із нього олію самостійно створеним пресом. Ним же Михайло Васильович пробував виготовляти олію з арахісу, який теж вирощують на своїй землі. Уся продукція, наголошує господар, росте без жодної хімії. Звичайно, вона менших розмірів, зате натуральна. Так само вирощувати продукцію закликає мій співрозмовник усіх, адже на першому місці має стояти не збагачення, а здоров’я.
У найближчих планах чоловік планує зробити ще й жорна, щоби виготовляти для потреб сім’ї цільнозернове борошно. Підтримку від рідних він має. Проте, мріє також, щоби таким, як він, сприяла й держава, заохочуючи людей до праці в рідному краї. Адже робити ще один кардинальний вибір у житті Михайло Золотий уже не хоче. Йому добре тут – на Батьківщині.
Любов ТИМЧУК

Газета “Сільський господар плюс”