Хождєнія по Приватбанках

А почалося все з того, що десь наприкінці минулого року я захотів забрати в Приватбанку свій депозитик — близько тисячі євро.

— Не можем його віддати, бо у вас борг, — обрадували мене.

Поколупавшись в компʼютері банкір доповів, що борг мені нарахували за перевидання і обслуговування міжнародної картки.

Згадую, що таку картку я дійсно виробляв..чотири роки тому, коли їздив в Європу. Гроші з неї я успішно зняв, і по картку забув — термін її дії закінчився в 2009-ому. Проте банк про мене не забув. Картку мені перевидали, при цьому нарахувавши 20 євро боргу..а оскільки про її існування я не здогадувався, відповідно за перевидання не платив, то став злісним боржником – за що мене карали щомісячною пенею аж до 2011-ого, попутньо доплюсувавши ще 20 євро за останній рік обслуговування картки – в результаті борг 45 євро.

— Шо за фігня? Мені третій рік тихенько нараховують борги, за картку яку я в очі не бачив, — думаю. А вголос питаю як можна вирішити ситуацію.

— Можем з депозиту зняти суму боргу, і віддати вам решту, — знову радує мене працівник.

Вирішую трохи повоювати з банком. Проблема, щоправда, в тому що відділення де я відкривав картку, і де тримав депозит – різні, причому в сусідніх областях. Бувати в „депозитному” відділенні виходить тільки по вихідних, благо що в суботу банк працює.

Ну нічого..слава Богу не спішу. За тиждень я в „картковому” відділенні. Думаю грузитимуть тим, що недочитав якогось дрібноштрифтного пункту в договорі. Однак все набагато простіше.

— Договору до картки не видають – лише конверт. Умови облуговування повідомляють усно, — ще одна радість від працівниці банку.

Всі працівники, слід відмітити, унікально ввічливі і тактовні. Жіночка каже що розуміє ситуацію і просить написати заяву на списання боргу. Мовляв, не перший вже з таким звертаюся.

За тиждень мені говорять те, що розсмішило в цій історії найбільше.

— Плату за перевидання і користування списали, але пеню – 5 євро мусите сплатити.

— Де ж логіка?, — питаюся — Визнали те що борг – несправедливий, але штраф за його несплату – справедливий.

— Ну незнаю. Давайте почекаєм ще трохи.

Врешті за тиждень повідомляють що борги списали всі. І тут мав би наступити щасливий кінець, але справа розтяглася ще на два тижні. Компʼютер в „депозитному” відділенні хоч і бачив що боргів в мене нема, але можливості зняти депозит не давав.

— Давайте ми розірвем договір, а гроші знімете в тому іншому відділенні без проблем, — радує банкір.

— Можемо видати, але потрібно заплатити комісію за переведення в наше відділення, — по своєму втішили мене в „картковому” відділенні.

Під час свого третього пришестя в „депозитне” відділення прийшлося висидіти 40-хвилинну чергу до працівника банку. Коли перейшов в другу чергу – та що в касу по гроші, дідок позаду висловлював радість, з приводу того що накінець виплатив свій кредит, матюками і звертаннями до Бога.

— Накінець порвав з тим …лядським банком, — сказав він, а коли в нього прийняли останні гроші – зняв шапку-вушанку і перехрестився.

Знав би ти діду, що тут порвати тяжко не тільки коли позичив в банку гроші, а ще й коли заніс сюди свої рідні.

Вся черга провожає щасливого дідка посмішкою. Касир в цей час відраховує мені гроші. Більшість — дрібними потертими купюрами по 10 євро. Справді достойний і адекватний фінал у цій історії! Добре хоч не копійками.

“Газета по-українськи”