Танцюристи з Західної України зробили перший крок у боротьбі за півмільйона гривень

Танцюристи з Західної України зробили перший крок у боротьбі за півмільйона гривень, місяць навчання у США в кращих хореографів та можливість відвідати найкращі світові шоу в Лас-Вегасі.

У Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини у Львові відчайдухи-танцівники зібрались, аби довести своє вміння та проштовхатись у число 150 найкращих, яких організатори відбирають по всій Україні.
Танцюристи не штурмували кастинг-групу так, як це роблять учасники відборів «талантів» чи вокальних проектів. Усе було тихо й спокійно. У Львові, за словами організаторів, планувалось «розглянути» близько 300 учасників. До обіду відбіркового дня своє вміння продемонструвала майже половина запланованої кількості.

Подарунком учасникам стала присутність на кастингу танцюристів третього сезону «Танцюють всі!» – до Львова приїхали Аня Тесля з Нової Каховки та Костянтин Коваль з Києва. Вони роздавали поради та вказували на помилки. «На відміну від інших міст, де ми були, тут люди легко йдуть на контакт, не соромляться. Адже самого вміння мало. Якщо учасник стоїть і мовчить, не може природно поводитись на камеру, – це мінус, – каже «ВЗ» Аня Тесля. – Переживаю за кожного, за слизьку підлогу, на якій незручно танцювати. Згадую, як нещодавно сама такою була». Її перебиває Костянтин: «Тут не було жодного, хто б не розповів нам своєї історії, хто б поводився самовпевнено. Скажімо, в Черкасах нам траплялись люди без особливих вмінь, які ще й поводилися нахабно». Тут же до кумирів безцеремонно підбігає дівчина: «Ну як? Вам сподобався мій виступ? У мене є шанси?». «Чому дивилась в підлогу? Потрібен зоровий контакт», – радила професіоналка.

Хтось репетирував уже в самій черзі на реєстрацію, хтось тишком-нишком, аби ніхто не бачив. Поки дівчата виступали перед знімальною групою, їхні хлопці нервово чекали перед входом у зал, немов під вікнами пологового будинку. На самій сцені – гаряче й неспокійно. Танцюристів запрошують «порціями». Спершу кожен «замовляє» певний напрямок музики, далі ж мелодія змінюється – треба швидко зреагувати і, не розгубившись, танцювати далі. Так можна переконатись чи, навпаки, спростувати однотипність вмінь танцівників. «Лепса можна?», – несподівано просить хлопець. «Ви під нього контемп будете танцювати?» – запитують організатори. «Давайте, зараз побачите», – самовпевнено відповів той і «понісся» слизьким паркетом.

Цікавими є «життєві історії» учасників кастингу. Кожен другий займається танцями всупереч батьківській волі. Сімнадцятирічна Аліна з Нетішина (Хмельницька область), за її словами, три сезони поспіль сиділа перед телевізором і «пускала слину», а на четвертий раз приїхала до Львова спробувати своє щастя. «Батьки не проти, що я беру участь у кастингу, але проти, щоб я танцювала, – жаліється вона. – Та якщо сьогодні не злякаюсь на сцені, то наступного року кину свій педінститут, втечу з дому і вчитимусь на хореографа». Натомість Сергію Аверкову з Тернополя пощастило більше – його батьки лояльніші і навіть підтримують сина у танцювальних успіхах. «На кастинг мене «відправила» бабуся, – каже хлопець. – Люблю бальні танці – і європейську, й латиноамериканську програми».

Анна Карпенко приїхала з Маріуполя на тиждень за студентським обміном. Вона вивчає технічну обробку металів, працює тамадою на весіллях та… викладає у фітнес-центрі стрип-пластику. На сцені дівчина-металург вразила своєю пластичністю. «Займаюсь танцями п’ятнадцять років – це моє життя!» – зізнається Анна «ВЗ». Вона, як і решта учасників передкастингу «Танцюють всі!-4», місяців зо два не спатиме спокійно – чекатиме дзвінка-запрошення на відбір у Києві.