Чим продажний виборець кращий від продажного політика?
Не раз доводилося чути, як деякі політики радять виборцям брати гроші від кандидатів у народні депутати, але при цьому голосувати «як велить сумління і совість». Сумління і совість у цій аморальній схемі явно зайві. Адже, по суті, в такий спосіб виборця намагаються вмонтувати у павутиння тотальної політичної корупції, зробити гвинтиком, дрібним спільником системи.
Ми мріємо про гідну цивілізовану владу, про порядних політиків, про чесні, прозорі правила гри. Ми із заздрістю дивимося на європейських політиків. Нам би таку Анґелу Меркель чи бодай Дональда Туска… Але важко уявити, аби хтось з адекватних європейських політиків публічно закликав виборця брати політичний хабар!
В Україні політики не лише не соромляться робити виборцю непристойні пропозиції, а ще й пишаються своєю “винахідливістю” . Мовляв, це ж так круто, “кинути” якогось олігарха. Мабуть, думають, що, роздаючи такі “геніальні” ідеї, стають ближчими до виборця, такими собі своїми хлопцями. А пропозиція, між тим, знаходить відгук у душах багатьох українців. Що не кажіть, а вона близька нашій ментальності – тримати дулю в кишені… Недавно я зустріла знайомого священика. Розговорилися. Слово за слово, і він розповів, як один з потенційних кандидатів у депутати раптом став щедрим благодійником. На церкву нічого не шкодує, усе, що отець просить, дає. А ще більше обіцяє…
У служителя церкви аж очі загорілися, як почав розповідати про благодійника. “Він же кандидат від влади, – кажу. – Будете за нього агітувати?”. І тут чую: “Не важливо, від кого кандидат, головне, що добрі справи робить…”.
Або ще один показовий приклад. Відомо, що в одному з округів Львівщини буде балотуватися пан, який у часи “пізнього Кучми” обіймав високу посаду у фіскальних органах. Що у цей час робили з бізнесом, пам’ятають усі. Як цинічно і нахабно поводилася провладна на той час політична сила, теж не скоро забудуть. Того пана зненавиділи, на ньому проби не було де ставити. Після Помаранчевої революції він та йому подібні боялися ніс з хати висунути. Думали, настав їхній безславний кінець… Але з часом оклигали, знайшли ходи-виходи до нової влади і навіть якісь посади позаймали. І ось цей діяч вже бачить себе народним депутатом. Округ щедро зрошує грішми, яких має неміряно, купує усіх. І усі радо продаються…
А потім ми дивуємося і обурюємося, що в українському парламенті “тушка” на “тушці” і “тушкою” поганяє, що депутатів скуповують гуртом і уроздріб. Що вони голосують за вказівкою “руки Чечетова”, а не з огляду на інтереси виборців. А чого обурюватися? Все закономірно: спочатку потенційний депутат скуповує електорат гуртом і вроздріб, а потім “відбиває” затрати на виборчу кампанію. Ми ж самі дали йому “моральне право” не зважати на виборця. Від народу народний обранець вже відкупився, вони, як кажуть, квити: ніхто нікому нічого не винен… Бо чим продажний виборець кращий від продажного політика?
Коментарі вимкнені.