Про моральність політиків та громадську активність

Ініціатива «Першого грудня» закликала до проведення національного круглого столу. Поважні люди, абсолютну більшість яких я щиро поважаю, а перед окремими ладен схилити голову, має намір «спільно шукати відповіді на виклики сьогодення та формулювати практичні суспільні завдання», як анонсовано в окремих виданнях. Очікується, що участь, знов таки, з повідомлень учасників Ініціативи, «у ньому візьмуть знакові постаті з різних суспільних сфер». Цікаво мені чи до тих знакових причислений і Ющенко? Ну, дуже цікаво. Бо, як виглядає, свого часу підписаний пріснопам’ятний Меморандум, який поклав початок кінця того, що ми називаємо Майданом, появився у світ з легкої руки таких же «знакових постатей», як відповідь на тогочасні «виклики сьогодення». Знов таки, круглий стіл, як я розумію, передбачає участь у ньому, як опозиції, так і влади. Вочевидь, на таке поважне зібрання буде делегований світоч галицького інтелектуального бомонду Анна Герман. Кому ж іще? Не самому ж колись молодому вченому, який допомагав академіку Патону «рішати питання», чи доктору економіки пану Лук’янову дорогоцінний час гаяти? Можливо влада делегує захисника мас-медіа та затятого борця за свободу слова, молодого політика пані Бондаренко, або знаного правозахисника пана Ківалова. Мають з кого вибирати. Славне гроно. Не обійдеться й без визначного громадського діяча європейського рівня, а за сумісництвом депутата, пана Коліснічєнка. Без нього ж не охреститься! До того ж, представник захисників меншин (у цьому контексті маю на увазі національних) за круглим столом – це так по-європейськи і толерантно. Ось з ким, шановні, без жодних лапок чи іронії, учасники Ініціативи доведеться виробляти «нові правила гри «в дусі Гавела». Ви б для початку запитали у візаві чи вони, взагалі, знають хто такий Гавел.

Проте, трошки ближче до грішної землі.

Чомусь вкоренилось у нашій свідомості, що політика – то брудна справа і йдуть у неї пройдисвіти, злодюги та моральні збоченці. Міф? Не знаю. Останнім часом втілюються в життя провісницькі слова зі славного «Маршу авіаторів»: «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью!» Найсміливіші фантазії й утопії на очах стають реальністю. Не скажу, що лише позитивні. Швидше – навпаки.

Чому так відбувається? Маю відповідь, котра сподобається далеко не всім. Ми так і не виросли з коротких піонерсько-комсомольських штанців. Не перерізали пуповину, що з’єднує нас, нинішнє українське суспільство, з материнською радянською утробою. Ми й надалі живимося соками збанкрутілої тоталітарної системи. Всмоктуємо її отруйну сутність. Тому і вважаємо, що політику не можна робити чистими руками. Всі наші життєві реалії волають про це. Коли ж політику роблять брудними руками, то чи може бути вона чистою і прозорою? Запитання риторичне і відповіді не потребує.

Нинішня вертикаль влади будується людьми пострадянського складу характеру й розуму. Вони вибудовують її так, як це робили попередники-зверхники, опинитись на місцях яких, була їх потаємна споконвічна мрія. Нарешті вони дорвались до керма. А тут від перегріву частенько відмовляють гальма. Тому і чудять, почасти. Та так, що аж дрижаки проймають.

Для підтвердження правдивості моїх слів варто звернути увагу, бодай, на зовнішні прояви. Короваї з хлібом-сіллю, безглузді зустрічі з трудівниками полів і ферм чи віртуозами станка.  Атрибути радянської доби, як прояв піклування доброго царя про своїх холопів. І ще, можливо дрібничка, але, як на мене, дуже важлива. Стиль спілкування начальник-підлеглий. За цієї системи начальник ЗАВЖДИ буде «тикати» підлеглому, навіть коли той удвічі старший від зверхника. Такий стиль. Нікуди не дінешся.

Ось саме через те беруть мене сумніви, що на прийдешніх виборах у владу прийдуть інші люди. Прийдуть ті ж самі, можливо під іншими прапорами й з іншими гаслами. Проте з тією ж внутрішньою програмою людини пострадянської доби. І не важливий їх вік. Як вже колись казав, щодо окремих «молодих політиків» складається враження, що вони працювали, щонайменше, помічниками у «дорогого Леоніда Ілліча». Поодинокі винятки лише підтверджують правило.

На превеликий жаль, серед тих, хто реально претендує на входження у владу відсутні люди з європейським мисленням, навіть коли вони репрезентують свою європейськість назвою партії. Нудні обличчя в лакованих штиблетах одітих на онучі. Електорату саме такі й подобаються.

Олег Мартинюк

ІАГ «Фокус»