А в мене по сусідству жиє невидима ЛюПка

Таке враження, що в сусідньому будинку жиє ще одна ЛюПка. Щоранку там хтось врубає на стільки голосний музон, що він лягає по всьому двору гучніше, ніж те вуличне радіво на зупинках. Але Мені це не заважає. Шкодую тіко тих сусідів тої невидимої мені “ЛюПки”.
Прикол в тому, що музика грає лише така, яку слухаю Я!!! Щоранку вона різна. Але щоранку саме та, котра є в моєму плей-листі – від класики і джазу – до року і української альтернативи. Як таке можливо? Це в мене на стільки стандартні смаки, що будь-який середньостатистичний тернополянин любить те ж, що і я?
То спозарання я веду молодшого в садочок під Zaz чи Чайковського. То я вже схожу з розуму, тільки-но переступивши поріг з під’їзду і вчувши Walk off the Earth з їхньою неймовірно крейзі-спокійною Somebody That I Used to Know…
До речі, саме з цієї пісні я й помітила, що наші смаки з тією невидимою для мене “ЛюПкою”-меломанкою збігаються. Бо раніше якось просто не звертала уваги, що там громихає на всю вулицю. А коли почула, що це Somebody That I Used to Know, то просто вклякла прямісінько посеред двору. Бо ця пісенька не є на стільки популярною, щоб її аж по радіо крутили щоранку)))) З того часу я прокидаюся із задоволенням, в очікуванні нових спільних по настрою мелодій.
Не хочу зими. Бо впевнена, шо невидима “ЛюПка” з сусіднього дому, не здогадається, що тута поруч жиє цілком видима і реальна ЛюПка, для якої кіловати звуку з колонок зрання треба виставляти на засніжений балкон.

Любов Вовк