Добровольці гинуть сотнями, а їхні діти так і не зможуть сказати: “Я син учасника війни”

У цій війні так багато неправди… Брехня починається із сором’язливого “АТО”, яким прикрили гори смертей, каліцтв, материнські сльози.
Чиновництво, прикриваючись ново придуманими законами, без тіні мук сумління продовжує красти у пенсіонерок та школярів.
Добровольці гинуть десятками, сотнями, а їхні діти так і не зможуть сказати: “Я син учасника війни”.
Тилову службу та зам-по-тилу тут називають волонтерами, хоч ті, хто 24 години свого життя упродовж року віддає перемозі, вже не волонтери, бо стали такими ж учасниками війни, як і ті інші, що далеко. Сама знаю, як воно щоразу розпаковувати ящик, висланий чи принесений кимось і ворожити, як на ромашці “вибухне – не вибухне”… А вдома підраховувати, чи вистачить твоїх довоєнних запасів на те, щоб ще з тиждень мати для дитини на сніданки в школу, адже цілий рік ти не мала жодного доходу, а чоловік рветься із фронту на фронт, і знову – добровольцем. А отже… – нічого нема важливіше за Україну, про все інше подбаємо потім…
У нас багато ворогів: ті, що сунуть зі сходу в залізних зелених хробаках бронеколон, власні перевертні, які забули, з якої землі їдять хліб,та солодкі облесливі можновладці, які брешуть, щиро дивлячись в очі, про все, про що можна тільки брехати – від кількості цукерок, перетворених у кулі, які влучать у серця наших солдатів, до кількості смертей на передовій.
Не буває напів-правди. Мала напів-правда породжує велику недовіру.

Лілія Мусіхіна