Майдан переросте у революцію? Нотатки революціонера
(ця стаття є оглядовою та сюжетом спирається виключно на бачення автором подій, що розгортаються в Україні)
Протягом багатьох років я спостерігав за життям пересічних українців.
За їхньою буденністю, їх турботами, проблемами. Майже всі конфлікти, як виявилось, зводились до банальної нестачі коштів. Люди просто напросто виживали. Щоденні стреси, та питання грошей виливалось в потоки негативу: розриви сімей, аборти, сварки, пограбування, вбивства… Культурні цінності та святість заміняються популізмом та індульгенціями. Вам не здається, що це віддає пліснявою середньовіччя?
Наша країна, разом з прекрасними природніми ресурсами, територіальним розміщенням та культурою є ласим шматком для життя (зазначаю- Країна а не Держава).
Все життя з кожним днем перетворюється на фікцію, фарс, іграшки…
Ми приходимо в магазин, де десятки найменувань ідентичних товарів, виготовлені на одному конвеєрі. Нам просто дають вибір без вибору. Та й з нами самими починають бавитись, мов з дітлахами великі дядьки, які за цукерку знову й знову отримують від нас згоду на опіку.
Ми постійно граємось у велику політику, ми моделюємо, збираємо наради, круглі столи, щоб дати людям відчуття самоствердження.
-Аякже, я там був, Я теж сказав свою думку. В нас просто країна псевдо-експертів з питань, у яких вони не компетентні.
Все більше громадянам втовкмачують, що свобода і волевиявлення- це право обраних, професіоналів, еліти, замилюючи очі телешоу і фестивалями на нагальні потреби та проблеми суспільства.
Найбільше мене турбує те, що в ляльководів це прекрасно вдається.
Вже зараз людям східних регіонів остаточно змертвили будь яку тягу то суспільної свідомості та громадянської позиції. Шахтарі бояться втратити роботу, де вони з кожним днем за копійки вганяють себе в труну, оскільки це єдиний шанс виживати їх сім’ям, при цьому їм нав’язують якийсь негатив та відчуженість до “Бандерівців” чи “Западенців”, які їм всього лиш намагаються відкрити очі. А як сказав нещодавно один кримчанин на майдані “-Братишка, а как я могу не поддержать национальную революцию? Мы ж с тобой одной крови, и восток и юг- мы такие же украинцы и незачем делить Украину.”
Але при цьому, більшість сліпо вірять “Вождям” і йдуть за ними до кращого (для більшості на тому світі) життя. Я не роблю при цьому західняків святими, але факт поширеності ідей Націоналізму та Патріотизму на заході зробив свій вклад у їх революційну свідомість.
Ось вже вдруге народ намагається боротись з режимом, у якому ми погрузли по коліна вдруге ми мирно стоїмо, мерзнемо. А насправді це той самий фарс, та сама показуха для Європи, але аж ніяк не вирішення внутрішньодержавних проблем. Ми знову даємо згоду на опіку новим дядькам, які обіцяють нам завтра по цілій жмені льодяників.
Якщо задуматись- саме події Євромайдану є тим шансом, щоб кардинально омолодити наш державний апарат, влити до нього молоду кров тих громадських активістів, яких нинішній тоталітарний режим і близько не підпускає до віжків правління через ясне і адекватне мислення стосовно подій в країні.
Лише людина, народжена в цій державі, яка уособлює себе патріотом України, яка не потрапила під радянську промивку мізків може об’єктивно давати оцінку ситуації кризи державотворення. Лише такі молоді політикт можуть кидати виклик тим проблемам, з якими стикається наша молода держава.
І знову, знову це помічають лиш одиниці, знову всі корчать з себе Європейців, закликаючи до терпіння і утримання від активних дій.
Я більш ніж певен, що більшість з них не те що не цікавились історією, а й в Європі навіть не були ні разу. Хочете Європейську революцію? Ну так прогугліть як історично проходили революції у Європі: Англія, Франція, Германія, Італія. Взяти до уваги навіть не такі далекі події в Грузії.
Подивіться на ці багаття з автівок, побиті вітрини, вогні тривоги, на понищені маєтки злочинних олігархів, на масові збитки та стрімкі потоки людей в прагненні до справедливості. Ось як вони виборювали своє щасливе майбутнє.
Я або не там копаю, або чогось не розумію. Ви не замислювались, чому слова опозиціонерів не змогли зібрати й ста тисяч людей, але міліони піднялись після побиття звичайних студентів. Все просто- Революції потрібні мученики. Потрібна кров, несправедливість, побиття. Лише цими ключами можна відчинити серця нації.
Лише чітко візуалізуючи конкретні цілі та мету можна вдало йти вперед, інакше цей рух можна прирівняти до борсання сліпого, який все ж буде йти за поводирем. Проблема в тому, що й наші опозиціонери не поводирі- вони так само не мають чіткого плану і бояться слухати тих, хто дає радикальний план до дій. А тоді хто ж поводир всього театру? Виходить аж ніяк не той, хто зацікавлений у перемозі революціонерів, а той, хто роздавав премії та нагороди за вірну службу ціпним псам беркуту та за вдалу криваву бійню.Хто б мені пояснив, за ким ми і куди йдемо? Хто б показав хоч якийсь чіткий план дій? Чому опозиція раз за разом проявляє свою слабкість по відношенню до влади виставленими але не виконаними ультиматумами? Чому серед лідерів цієї революції я не бачу тих обличь, які 30 листопада своєю кров’ю почали писати історію змін?
Все більше питань виникало у мене поки я стояв на барикадах та спостерігав за життям майдану. Таке відчуття, що там зібрались лише справжні фанати революції, ідеалісти. А де ж ті електронні тролі, які так люблять вдавати з себе вище суспільство? Де ті всі мажори, які паразитують на хребтах своїх батьків? Чому я на майдані небачив жодного депутатського синка? Ці манкурти вже давно запродали і себе і свою країну.
З точки зору психології можна сказати, що в нашого президента дійсно було важке дитинство. І це не констатація фактів перебування в колонії для неповнолітніх, а всього лиш проявляється у неадекватних наказах з приводу встановлення ялинки, заливання катка в центрі Києва. Смішний прояв дитячих комплексів, але несмішно. Вже не смішно ні нам, ні будь якій нормальній країні. Скоріше не пальцем у виска а просто ступором чи лайливим словом коментують за кордоном повідомлення у ЗМІ що до рішень нашої влади.
Але вони просто бояться наслідків, бояться зробити перший крок, хочуть під фінал всієї каші вдало перескочити на бік переможців.
Звісно, назад дороги немає і всі розуміють, що так просто майдан не зникне, а переросте у щось більше. Повноцінна революція? Можливо. Громадянська війна? Зрозумійте, я б не хотів цього фіналу.
Але так чи інакше, питання зараз стоїть у нашій готовності не до фарсу і показових флешмобів, а до конкретних дій, спрямованих на захист України. Ми повинні скласти конкретний план дій та чітко його наслідувати. Якщо не ми, то хто? То ж включайте свої мізки та починайте мислити глобально.
Дмитро Андрощук
Непогано написано, як для дебюту, але є певні дрібні неточності.
Дуже хороша стаття! Думаю, вона і є дзеркалом думок та поривів всіх молодих активістів!
Радила б поширити і на інші сайти) Прочитати її надзвичайно корисно…
Взагалі є багато неточностей!Автор не довів своєї думки до логічного кінця!