Ми бідні. Тому, що вони багаті?
Влада каже, що в країні біда, що потрібно ще трішки потерпіти, затягнути паски. Затягнув – пупець опинився якраз між позвонками. Зате тепер не сутулюся. Тим часом можновладці наші з простягнутими руками по світу їздять. Інколи навіть успішно. Там – мільйон випросять, там – з десять. І повертаються додому із щасливими обличчями, і звітують про це, як про виняткові досягнення. Воно й зрозуміло – піднімати економіку їм не вдається. А ось до жебракування – справжній талант.
Тим часом у цій бідній країні витрачають шалені гроші на передвиборну кампанію. І це у той час, коли війна, коли забезпечення армії здебільшого взяли на себе волонтери, коли вводять податок на працюючих пенсіонерів і соціальні виплати планують збільшувати до мізерних сум.
То може варто гроші пошукати не по закордонах і не витрясати у людей з кишень останні копійки? Можливо варто трохи пошкребти по місцевих засіках. Ось наклеїв якийсь кандидат свій писочок на бігборд і заплатив десять відсотків від суми у бюджет. Видав газету, яка його вихваляє, накладом більше 50 тисяч – будь добрий – 15 відсотків. Зняв ролик для телебачення – розщедрися на 20. Чомусь здається – якщо кожного бажаючого посісти якесь крісло ось так потрусити, то зберемо якщо не річний бюджет країни, то як, мінімум, квартальний. І тоді не доведеться забирати гроші в пенсіонерів та інших малозабезпечених верст населення. Бо таки якщо придивитися до цього всього, виникає відчуття, що в країні не така вже і біда. Хоч і не для всіх. Бо поки одні ледь зводять кінці з кінцями, інші – витрачають мільярди на самовихваляння.
Андрій Березовчук
Коментарі вимкнені.