Ми бідні. Тому, що вони багаті?

Влада каже, що в країні біда, що потрібно ще трішки потерпіти, затягнути паски. Затягнув – пупець опинився якраз між позвонками. Зате тепер не сутулюся. Тим часом можновладці наші з простягнутими руками по світу їздять.  Інколи навіть успішно. Там – мільйон випросять, там – з десять.  І повертаються додому із щасливими обличчями,  і звітують про це,  як про виняткові досягнення. Воно й зрозуміло – піднімати економіку їм не вдається. А ось до жебракування – справжній талант.

Тим часом у цій бідній країні витрачають шалені гроші на передвиборну кампанію. І це у той час, коли  війна, коли забезпечення армії здебільшого взяли на себе волонтери, коли вводять податок на працюючих пенсіонерів і соціальні виплати планують збільшувати до мізерних сум.

То може варто гроші пошукати не по закордонах і не витрясати у людей з кишень останні копійки? Можливо варто трохи пошкребти по місцевих засіках. Ось наклеїв якийсь кандидат свій писочок на бігборд і заплатив десять відсотків від суми у бюджет. Видав газету, яка його вихваляє,  накладом більше 50 тисяч – будь добрий – 15 відсотків.  Зняв ролик для телебачення – розщедрися на 20. Чомусь здається –  якщо кожного бажаючого посісти якесь крісло ось так потрусити, то зберемо якщо не річний бюджет країни, то як, мінімум, квартальний. І тоді не доведеться забирати гроші в пенсіонерів та інших малозабезпечених верст населення. Бо таки якщо придивитися до цього всього,  виникає відчуття, що в країні не така вже і біда. Хоч і не для всіх. Бо поки одні ледь зводять кінці з кінцями, інші – витрачають мільярди на самовихваляння.

Андрій Березовчук