Нарцисизм Надала дорого обходиться тернополянам

Купив днями на ринку шматочок ковбаси. Саме шматочок, бо після того, як ми почали жити «по-новому», більше собі дозволити просто не можу. Продавець загорнув його у якусь газету.
Оце ж добре, – подумав я, – подвійна вигода, тепер є пожива і для шлунку, і для розуму. Розгорнув вдома тую ковбаску з тої газети і, о людоньки, це ж як тепер ту ковбасу до писка взяти? Просто жах якийсь – щастя, що діти не бачили. Там фотографія якогось голого вуйка. Ну не зовсім голого – в одних тільки майтках. Придивився уважніше – а то війт наш в ополонці ноги миє. Ні, я все розумію, відключили тобі вдома воду за несплату, всякі трафунки нині бувають, але ж для чого цим аж у газеті хвалитися? А тут ще й з’ясувалося, що за те, щоб наші пенсіонерки полюбувалися трусами війта від Кардена, з міського бюджету заплатили дві з половиною тисячі.
І що тут скажеш? Хоча… кажуть, що нарцисизм – це хвороба. Не така важка, як клептоманія, але також потребує лікування.
У сьогоднішній світовій політиці є лише два персонажі, які страждають чи може насолоджуються, хто тих хворих зрозуміє, особливо важкою формою самозакоханості. Перший – Володимир Володимирович Путін, який також часто любить фотографуватися напіводягнутим чи напівоголеним. Але фото Путіна газети змушені друкувати безкоштовно, бо куди ж дінешся. А ось фото другого самозакоханого персонажа, тобто війта нашого – досить дорого для міського бюджету. Бо друкують за наші з вами кошти.
А свят у році ой як багато. І якщо кожна поява на публіці війта чи то в одних трусах чи лише у шкарпетках буде коштувати кілька тисяч, то за рік назбирається значна сума. В цілях економії грошей пропоную зробити одне фото на цілий рік. Надал стоїть в ополонці, тримаючи в одній руці кошик з крашанками, в другій смолоскип, а на грудях стрічка: «Випускник – 2016». Цифри на стрічці змінювати протягом всієї каденції війта. Друкувати це фото на початку кожного року і все, більше нарцисизмом не займатися. А зекономлені таким чином кошти перерахувати хоча б дитячому будинку «Малятко».
Андрій БЕРЕЗОВЧУК

Коментарі вимкнені.