Ненаписана балада про тернопільського мера

Зібрався я було сагу аки скальд, який скандинавський чи баладу,  як боян древнєруський утнути: «Слово про Надала діяння славнії». Вирвав у гуски перо. Ох і обурювалася ж птаха тая. Але що з неї взяти, дурна птиця тільки для бульйону годиться. Де ж їй докумекати, що не для себе зусилля докладаю – про вічність тут мова ведеться. Це ж коли баладу я тую завершу, то не лише про діяння славні Надала нащадки вдячні дізнаються, а й я попри нього у вічність пропхаюся. І будуть колись отроки потилиці чухаючи казати: «Березовчук? А, то той що Надала діяння славні оспівав».

Отже заточив я перо гострісінько, у каламар налив чорнила фіолетового, бо фіолетовий він оку приємніший.  А більше ніщо у тій сазі-баладі око тішити і не буде, бо хист до письма у мене не так,  щоб аж дуже, а діяння тії,  про які мову вести зібрався, то тим більше не тішать і не радують.

Отже почав я таки:

То не Дракула чи Вій,

Що у людей викликають тривогу,

А байківецький парубок Сергій

Взяв місто наше у облогу.

Він був колись простий митар

Простий костюм, просте лице.

Тепер же не один гектар

Поліг у боротьбі за це.

І силу ж має у руці –

Ось були деревця зелені

Тепер зелені папірці

У нього шелестять в кишені…

І оце ж я так розійшовся, Музу вмовив і почали оце слова у рядочки та все з римами,  хай і недолугими,  влягатися. І писати я мав далі про погляд Сергія – сина Віталія, не при дітях і жінках вагітних будь згаданий. Про те,  що як у гада Василіска від погляду якого птиця всяка і твар на каміння перетворювалася, так і у нього око виважене, дерева всілякі, кущі і траву-мураву на камінь перетворююче. І уздрить де тільки Сергій –син Віталія, не при собаках бездомних будь згаданий, дерево яке чи кущ зеленіючий, як за мить на місці тому палаци поверхів о дев’ять зводяться чи хороми для торгівлі непотребом всяким муруються.

Але тут сказали мені люди відаючі, що не варто ото чорнило переводити і гуску скубати. Бо пиши, кажуть, не пиши, а не опублікуєш тієї писанини ніде. Бо Сергій,  син Віталія, не при пенсіонерах у гречку залюблених будь згаданий, не варягів лютих з країн заморських, а хакерів місцевих армію на службу собі прийняв. І хакери оті –  пакостей всіляких з бітами і байтами робити навчені,  почали справами непотребними займатися. І у місті, славному колись Тернополі, почали сайти сипатись,   як ото папірці листя кольору у кишеню заступника Сергія,  сина Віталія – не при людях,  що сайти утримують будь згаданий. І війна не жарт почалася тут. І людей у Фейсбуці «забанили». І створили тьму груп нових славословити сина Віталія кликаних. І хто славословія лайкає,  тим хороми у парках обіцяні. І не відають лайкарі, не кумекають, що обіцянки хтось не дотримає.

І поки вони там «віртуаляться»,  я сиджу за столом опечалений. Бо вже Муза пішла он за гречкою. На Олімпі у них теж є вибори. І тепер вже ніколи не зможу завершити я те «Слово про Надала діяння славнії». І ніколи тепер не дізнаються покоління майбутні й прийдешнії,  як багато для них було зроблено тим Сергієм –  Віталія сином, не при гусці обскубаній будь згаданий.

Андрій Березовчук