Принадливі місця Тернополя: Ніс Діонізія Шолдри

На розі Листопадової та Грушевського на куті будинку припасований барельєф. Він дуже схожий на галіон – носову прикрасу вітрильника, і справді будинок стає схожим на корабель. Він вдивляється вперед, у штормові хвилі, і ніс його стримить навігаційним бушпритом. Взагалі із запахами у Тернополі не склалось. Ще візуально та на слух наше місто сяк-так, а от нюхати в Тернополі нема що. То кістковий млин у Березовиці відгонить трупним амбре, то шпали палять. Іноді для запахів нашого міста потрібен справді кам’яний ніс. Мертві не пітніють, а Тернопіль не пахне. Шолдра народився тут і його життя схоже на політ бумеранга, кинутого точно вивіреним рухом аборигена. Він набрав висоту і потім по ідеальній кривій вернувся назад у Тернопіль. Кажуть, що злочинців завжди тягне на місце злочину. Вочевидь, що доброчинців також. Він був дуже майстерним реставратором, але з власним тліном так і не зміг нічого зробити.
Римський ніс Діонізія надихає. Він додає відчуття живого і хочеться вірити: щоночі він оживає і внюхується у запахи ночі, як «Дерев’яний» Лагергльофа, котрий рятував Нільса. Підозрюю, що його дуже втішило відкриття «Карамельки» у підвалі внизу, бо добрі люди, як повідає урбан-міф, величезні ласуни.
Його історія справді надихає. Бути на вершині мистецького світу і вернутись доживати віку вдома. Мабуть, навіть через океан йому таки пахло. І тягнуло назад. Заритись носом у Тернопіль.
Володимир Гевко.