Вовк Любов: Дякую, “Погляд”, за віру в мій погляд!

7 грудня виповнилося шість років тернопільському новинному сайту “Погляд”. Тому сайту, завдяки якому я почала писати. Прямісінько з декретної відпустки, у розпачі, без жодного досвіду чи освіти. Тому сайту, який повірив у мене і вдихнув нове життя.

Як сьогодні пам’ятаю, що я відчувала тоді, на якому роздоріжжі знаходилася, як боялася, як вчилася. Тоді у мене вже було двійко діток і я віником часу згрібала скельця розбитих ілюзій про кар’єру з дітьми в столиці. Не мала й бажання повертатися до уже мілкої і колись такої улюбленої роботи дизайнера в редакції найбільшого щотижневика Тернополя “RIA плюс”. Попрощалася із завершеним фрілансерським проектом по наповненню парфюмерного сайту. Все, чим була багата, це якимись кількома сотнями гривень у місяць допомоги на дітей від держави, подарованим неймовірними київськими друзями ноутбуком та жахливими болями в спині через які фактично й покинула думку про роботу дизайнера…

І прийшов у моє життя доленосний день, коли ми з друзями із церкви поїхали за місто до монахинь. Багато молилися. Особливо за те, щоби мої страхи невідомості та безперспективності минули. Наступного ж дня я отримала два дзвінки з пропозиціями роботи!!! Сказати, що я була в шоці, це нічого не сказати. Хоча, жодна із запропонованих робіт мене не влаштовувала.

Перша – від власника парфюмерного сайту, з яким я співпрацювала рік напередодні. Запрошував на офісну роботу по прийому замовлень. Відмовилася, довго не думаючи, бо з малими дітьми працювати з 9.00 до 18.00 нереально.

Друга – від редактора “Погляду”. Відмовлялася, бо не маю філологічної освіти. Та й була впевнена, що журналістом повинна бути нагла людина, яка всюди пройде, в життя кожного залізе, нічого не боїться і все встигає. А це точно не про мене))) Але наша мудра редактор знала, чим мене переконати. Попросила допомогти хоча б місяць, доки не знайдеться потрібний журналіст. Отакий затяжний на роки “місяць” я й допомагаю)))) Вірніше, мені “Погляд” допомагає. Бути щасливою.

Ритм життя “Погляду” – це саме моя хвиля. А золотий період існування нашого проекту «Тернопільський центр комунікацій» – це, мабуть, найщасливіший після народження діток час. Цей світлий офіс, гори солодощів, щоденні зустрічі та спілкування з тернопільськими журналістами та відомими в Україні людьми, творча атмосфера, плани, ідеї, слова, букви, люди, слова, кава, стукіт клавіатур, знову слова, азарт, бажання розповісти всім про все в місті, знайомства, організації круглих столів, дзвінки, слова, статті… Здавалося, для нас немає нічого неможливого!

Я дякую Богу за цю любов до мене та дорогий подарунок. Знайти себе – це одна з тих фундаментальних основ гармонії в житті, без яких неможливе щастя.

Дякую всім, хто відкрив для мене “Погляд” та мій погляд у ньому! Дякую всім, хто прийняв художника у колектив ЗМІ. Дякую тим, хто творив атмосферу “Погляду” та надавав йому індивідуальності. Дякую тим, хто вкладав у нього частинку себе. Дякую тим, хто досі вірить у наш “Погляд” та нашим поглядам!

З шестиріччям, “Погляде”! Незалежності нам, швидкого інтернету, приємних подій, вірних читачів та натхненних однодумців!

Коментарі вимкнені.