Принадливий Тернопіль. Тихий вечір на терасі (фото)

Осінній екватор. Тернопіль прикриває своє обличчя тонкою вуаллю з жовтого листя та ранкового туману. Люди, мов пташки, котрі відлітають у теплі краї, шукають місця, де можна зігріти душу й тіло від жовтневої прохолоди. Проте чи варто ховатися від осені, яка так щиро хоче показати нам усю свою красу? Думаю, що ні. Краще роздивитись її ближче.

Дорогою до Дальнього пляжу ми, роззявивши рота, йдемо в напрямку до гладкого піску та зеленого лісу. Та й так впевнено, що не завжди помічаєм, яка краса є навколо цього бетонного шляху…

З паперовим стаканчиком від кави, в якому впевнено й швидко холоне улюблене вино, я йшла звичним для себе шляхом, у звичне для себе місце. Власне, його я відкрила для себе дуже давно. Цей тернопільський куточок завжди приваблював мене відсутністю уваги людей. Туди можна прийти й насолодитись прекрасним заходом, помилуватись тим, як останні промінчики сонця окреслюють чіткі силуети очерету та водяних лілій в повній тиші.

Ви напевне бачили сотні картин-пейзажів, які намальовані саме з цієї точки. Це закинута кам’яна тераса, з якої відкривається неймовірний вид на наше місто. Пташки люблять сидіти на металевих перилах, що її обіймають, а я люблю прийти туди з гарячим напоєм та улюбленою музикою. Можу дивитись на плин води та людей вічно, забуваючи про час та земні, буденні турботи. Часто-густо беру з собою свіженький хлібець, аби погодувати крилатих. Вони потім так весело цвірінькають!

Коли сонце вже сповіщало про те, що хоче спати, й залило небо червоно-багряними, помаранчевими та фіолетовими відтінками, я зрозуміла, що у світі немає нічого важливішого за момент. Стільки думок переплелися у моїй голові, що утворили клубок ниток, з яких одразу можна було сплести тепленького светра для душі. Аби не мерзла.

Дивно, але за весь день, я не згадала про годинник жодного разу. Зробила багато красивих фото, випила свою «замасковану» каву, згадала минуле й помріяла про майбутнє. Дивно. Дивно, бо завдячую я за це лише закинутій кам’яній терасі дорогою на Дальній пляж, що так загадково ховається за вуаллю осені.

Валентина Кузь.

Усі фото авторки, крім титульного — Олена Кривак.