У Тернополі партійні бренди більше не в тренді

Картопля давно підгорнута.  Колорадський жук,  отримавши порцію якісної отрути, якщо не покинув цей грішний світ, то, як значна частина депутатів міської ради, які прогулюють засідання, пішов у підпілля. Здавалося б, відпочивай собі аж до копання картоплі. Так ні, не можу. І виною всьому депутати. Спочатку Верховної ради, а потім і місцеві. Не те,  щоб я хотів кудись там балотуватися. Я не заробив чесною працею достатньої кількості грошей,  щоб вивішати своє фото на всіх отих біг і білбордах. Крім того, батьки чомусь навчили мене  завжди виконувати все, що обіцяєш. Тому бути депутатом –  мені не світить. Але за інших,  бажаючих посадити свої сідниці у якесь тепле крісло,  душа болить.

Раніше ж воно як було? Сидить собі якийсь депутат чи депутатик.  Псує пирогами з сиром фігуру. А фуагре з салом  взагалі значно збільшує об’єм щік. Рік так сидить, другий. Аж тут раптом – вибори. Ну,  як у тих анекдотах про чоловіка,  який несподівано з відрядження повертається. Ти сподіваєшся, що в тебе ще є трішки часу. А він вже у дверях стоїть і хоче почути пояснення – чим це ти тут займаєшся. Ось  і нашим ситим депутатам доводиться пояснювати виборцям – чим це вони всю каденцію займалися.  Могли б пояснити,  як у кілька разів зросли їх статки. Але чомусь і мені,  і їм здається, що на майбутнє волевиявлення пересічних українців це,  якщо і вплине, то винятково негативно. І як поцікавився колись один класик, прізвища якого не вказую, бо він росіянин: «Що робити?»

Саме у цьому місці верховні депутати і підклали велику свиню усім,  хто на місцевому рівні рветься до тієї посудини,  з якої та ж свиня раніше калорії отримувала. Взяли і внесли зміни у закон про місцеві вибори. Змін там доволі багато. А у тих юридичних термінах, як то кажуть – зламає нижні кінцівки навіть той, хто під казан з грішними душами вугілля антрацитове підкидає. Тому сьогодні  веду мову про так звані відкриті списки.

Це ж як добре було колись. От пальцем об палець не вдарив депутат за всі чотири чи скільки там йому випало років. Міг пальцями  хіба що один об одного потерти, натякаючи про ціну питання. А перед виборами, не дуже переймаючись якимось звітами про зроблене,  залишалося хіба що підшукати перспективну політичну силу. Знову ж повертаюся до подружніх стосунків – це як з чоловіком,  якому вже набридла дружина і він шукає  молодшу і вродливішу. Так і наш депутатик, взявши до уваги результати соціологічних досліджень, біжить у ту партію,  в якої трішки більше шансів привести його до влади. А партія що? У неї також є питання ціни. І таким чином укладається шлюб за розрахунком. На Тернопільщині є такі спритники, що по три-чотири рази ухитрялися міняти партійні знамена. А як же ідеологія, поцікавитеся ви? А ідеологія у більшості наших депутатів одна – своя вишиванка ближче до тіла. А зеленуваті фантики із зображеннями американських президентів не пахнуть.  Якщо і пахнуть,  то хіба свіжою фарбою. Тут,  як кажуть, здається,  китайці –  дорогу здолає лише той,  хто йде. Отже, головне –  йти. А які в той час будуть майоріти над головою прапори – не так  вже і  важливо. Тому й обирали ми раніше винятково лідера. А те,  що у нього за спиною водії, масажисти, секретарки і не лише – дізнавалися вже хіба після виборів. Хіба ж не так? Спробуйте ось так одразу, не користуючись Інтернетом, назвати депутатів,  які пройшли до останньої Верховної ради за партійними списками, будучи при цьому хоча б шостими номерами. А двадцятими? Продовжувати втомлювати вас цифрами?..

А ось тепер все може кардинально помінятися. Подейкують, що депутатів будуть обирати за відкритими списками. Простіше кажучи –  ми будемо ставити хрестик не лише навпроти партійного бренду, а ще й обирати собі до смаку депутата.  І тепер партія повинна, хоча чому повинна?  Це вже,  як їй захочеться…Повинна  внести у списки тих кандидатів,  за яких люди захочуть кинути в урну бюлетені, а не пошматувати їх. Маю на увазі саме бюлетені. Але впевнений, що  багатьох депутатів  хочеться пошарпати хоча б за лацкани недешевих піджаків. Але повертаюся до нашої теми –  де на всі партії хороших людей набрати? Не кажу, що їх мало у нас, але більшість із них у політику йти не хоче. Бо у них,  як не бараболя не підгорнута, то колорадський жук на городі банкет влаштував. А за масажистів, водіїв і секретарок наші люди навряд чи знову захочуть віддавати голоси. Як і за  грошові мішки, які всі ті партії спонсорували  заради того,  щоб потрапити у депутатське крісло. Тепер для того,  щоб перемогти на виборах,  кандидат повинен мати за спиною хоча б якийсь вантаж. І то не корупційних скандалів, звинувачень у зловживанні чи бездіяльності, а якихось реальних вчинків для громади. Повторюся – а де на всіх таких набрати?

Тут можна спрогнозувати, що ціна питання  змінить свій вектор. І не кандидати будуть бігати за партіями, а навпаки. Нас можуть чекати доволі несподівані речі, поява неочікуваних облич там,  де би їх,  за логікою, не мало бути. Дуже сподіваюся, що не обійдеться без скандалів. Бо вибори без скандалу –  як весілля без бійки. На жаль,  ми з вами навряд чи будемо присутні на цих аукціонах, які отримають назву «формування партійних списків для місцевих виборів».  І нам залишиться лише гадати –  скільки обійдеться партії «мобілізація» того чи іншого кандидата.  І наскільки  останній зміцнить свій матеріальний стан. Особливо,  якщо враховувати, що ті суми все одно не будуть відображатися у декларації про доходи.

Не хочу бути циніком і переконувати вас, що у нас всі продаються. Хоча, думаю,  тут все залежить  від кількості купюр. Сподіваюся, що на майбутніх виборах ми таки, нарешті, побачимо багато нових облич. І ще сподіваюся, що більшість із них – будуть гідними. Хоча не впевнений, що усі з них зможуть витримати випробовування владою. Але в будь-якому випадку перший крок для певних змін зроблений. А все решту залежить від нас. Адже тепер ми не будемо обирати «кота в мішку». У нас з’явилася можливість уважно оглянути «товар».  Прицінитися, врахувати усі його позитивні і негативні боки і, навіть,  при бажанні, помацати. Як то кажуть, бачили очі, що купували…

Вибори до місцевих рад призначені, здається,  на жовтень. Сподіваюся,  що до того часу я вже викопаю бараболю і ми знову зустрінемося.  І будемо  підбивати підсумки виборчого процесу. Подивимося, так би мовити,  хто куди і за скільки. І які у нас від такого вибору будуть перспективи.

Андрій Березовчук