У Тернополі з однієї сторони жебраки в болоті, з іншої ті, хто “біситься від жиру”

Людина постійно сама того не знаючи перегорає як сухий листок паперу. Сьогодні вона не знаходить собі місця від щастя, а завтра плаче від біди. Дивлячись на ці дві крайнощі, я завжди робив для себе висновок, що краще знаходитися десь посередині або скраю від того всього. Так і на вулицях мого Тернополя, з однієї сторони жебраки в болоті, з іншої ті хто біситься від жиру.

Всі ми «слуги» наших бажань. До прикладу, потреба бути таким яким ти не є і може ніколи й таким не будеш. Ну от сам подумав, людина постійно хоче те чого немає і так рідко обертається на здобутки, на все те, що вже «накопичено».

Якщо говорити про речі (нагромадження матеріального) то це взагалі окрема тема. Мені інколи думається, що збирати «барахло», особливо вкрай безнадійне, це якась внутрішня необхідність місцевих людей. Доволі часто роздаю всякі дрібні речі, бо не маю в них потреби ні завтра ні по завтру, і що ти думаєш…завжди знаходиться хтось кому цей непотріб потрібний.

Був колись такий випадок..продавав старий музичний центр, на 5 сіді дисків, 2 касетники та ефемку. СD не читає, касетники зажовані..радіо хіба..брухт одним словом. Приходить хлопака…крутить, включає, а воно все так як і казав не працює, навіть ефемка і та вмерла на його очах)). І що ти думаєш…каже, мені пригодиться..беру.. Я аж здивувався..кажу..ну воно ж все неробоче, уже так ніби мене совість замучила)). На ті..точно беру..і забрав той непотріб за 50 грн здається.. Потім я дивився в очі Грушевському, його вокуляри блистіли..він сам напевне тому всьому був подивований)))

А ще ті глиняні хатки на Новому Світі, Білецькій, Татарській..щось дуже дивне, занедбане, важко уявити як жилося людині в тій хатці, про що вона думала там ввечері без світла. Якось на вулиці За Рудкою, поряд колійового моста бачив таку, там мешкали роми. Інколи Тернопіль справляє на мене дуже дивне враження, здається ніби я тут ніколи не був і вперше все це бачу, якісь паралельні світи..

Останнім часом зовсім втратив розуміння того, що відбувається із тим місцем де я живу (країна), якась фатальна невизначеність ходить нашими вулицях. Знов це паскудне бажання «сусідів» до того аби всіх вигнали надвір із прапорами різних кольорів, щоб товкли одне одному писки і зловтішалися.

Я помітив що люди мають все менше наміру бачити щось добре, вони ніби заточені на пошук проблем, які насправді живуть десь глибоко всередині.

Але ти знаєш, я всерівно вірю в добре, бо прийшла весна і нема нічого ліпшого як вийде сонце, в лісі появиться ціла купа квітів, знов будуть теплі вечори, добре пиво з нашої Провалихи (броварні) і ми з тобою будем шпацерувати давніми вуличками найліпшого міста в цілому світі, нехай такого, яке переживає чергові дуже непрості часи =)

 

Тарас Циклиняк