“Злегковажений червоний полігональний кит тепер потроху доходить до свідомості тернополян”, — Володимир Гевко

Монохромність світу виснажує.
П’ятдесят відтинків сірого відміряні без міри.
Погляд спочатку стріляє по сторонах в пошуках чогось кольорового, а потім гасне.
Сіро одноманітно і безрадісно, а яскраві плями нечастих курток тільки дратують.
В старих радянських чебе телевізорах була така накладка-плівка із трьох кольорових смуг, яка створювала ілюзію кольорового телевізора (це була справді ідіотська країна)). Було б незле щось схоже вигадати і для очей. Якщо кольоровий зір це ілюзія і, в основному, він відбувається в нашій свідомості – то можна придумати щось штучно кольоризуюче, візуальні вітаміни для тих, хто виснажився.
Colour-анемія має всі шанси потрапити в перелік хвороб від всесвітньої організації охорони здоров’я, поряд з іншими сучасними хворобами типу фантомних вібро-сигналів у тролейбусах.
Злегковажений червоний полігональний кит, коли ще було зелене та синє, тепер потроху доходить до свідомості тернополян.
Він був би не стільки арт-об’єктом, як здоровенним девайсом для реанімації сповільнених пульсів, дефибрилятором для цілого мікрорайону.
Хіба “дружбівські” не заслуговують на шанс?
Взагалі місто потребує кольорових чекпоїнтів, щоб можна було короткими перебіжками рухатись по місту від однієї кольорової оази до іншої. Док-станції життя. Величені монітори з видами соковито-зелених джунглів, жовтих пісків Атаками та блакиттю небес. Випити фреш із помаранчів і з’їсти фіолетовий макарун.
І підлога щоб була сухою.
Віддихатись і вперед.
Персональний розкладач спектру – гаджет майбутнього.

Тернополянин Володимир Гевко.