Методом побоїв і катувань до втрати свідомості вербували в агенти МДБ на Тернопільщині. Протокол допиту Петра Сухоцького. Частина п’ята

Протокол допиту Петра Васильовича Сохацького

 Р 31. Справа ч.: 12/48 Р-н В. Дедеркали Сохацький Петро а/в РО МГБ – “Мартинюк – Дуб”.

Місто  Крем’янець. Дня 15.8.1948 р.

«У Вітенка я просився на роботу та перебути якийсь час, але він мене не прийняв. Казав, що нема роботи та боявся, щоб мене в нього не зловили. Тоді я пішов до Кошака. Цей мене прийняв і я пробув у нього цілий тиждень. За цей час нічого цікавого не було, лише я довідався від сказаного Кошака, що переходило вночі дорогою 5-ох озброєних з Катербурга на Горанку. Він бачив коли виходив надвір вночі. Його я розпитував про повстанців, де б їх можна було побачити, щоб мені допомогли або прийняли до себе, але він не сказав нічого. Говорив, що до нього взагалі не заходили, а про сусідів нічого не знає. Від Кошака я перейшов до Собка Захара, в якого пробув цілий тиждень часу та помагав йому при господарстві. Від нього я не довідався нічого, бо навіть мови на тему повстанців не було. Від Собка я в неділю пішов до Стельмащука Петра, щоб забрати записку від Сорокіна. До Стельмащука я прийшов о 10 год. 5 травня 1947 р. Його застав вдома і одержав записку. Не говорив з ним нічого цікавого. Я взяв записку і пішов. Подорозі заліз в корчі і прочитав. Сорокін писав:

 “ + Листівка  Листівка числа 5 травня, получити другу Мартинюку – Дубу. Тих, що ти стрічав які йшли з Фільварок Великих на Малі, точніше слідити в тому місці та біля хатів над тією дорогою. Слідити обов’язково. Ті, що переходили по шосе, це наші бійці. Слідити по перехресних дорогах, по тих дорогах, що вже завважувано повстанців, що переходили, та слідити по  хуторях. Начальник НКГБ.” 

Прочитавши записку, зараз її подер, а сам пішов до Собка Захара. В нього був лише один день, бо він не хотів, щоб я був у нього більше. Він говорив, що роботи для мене не має, а крім цього боявся, щоб мене не зловили в нього більшовики, бо тоді ще йому дістанеться. Отже від Собка я пішов на Фільварки В. До Пилипа, щоб виконати доручення Сорокіна – переслідити згадану долину, де я стрічався з повстанцями. Прийшовши, я найперш розпитав його про рейди більшовиків, а тоді запитав, чи до нього не заходять повстанці, чи він не стрічався з ними, бо я хотів би стрінутися з ними, щоб дещо порадили, чимсь допомогли, або забрали до себе. Однак він відповів, що тут можна скоріше побачити більшовиків ніж повстанців, бо хата над дорогою, саме криниця, отже ніколи не минають. В Пилипа я пробув цілий тиждень часу, розпитував, дивився вечорами, але не помітив нічого підозрілого. Тоді рішив піти ще раз на хут. – Завалля. На Заваллі я пішов до Шевчука Володьки, якого хотів спитати, чи не приходили до них повстанці ті, що раніше заходили. (Довгий, Гірняк і ще один, я раз бачив їх там), але, стрінувшись Володька сказав, що до нього повстанці не заходять зараз, бо дуже шукають більшовики за мною, при цьому говорив, щоб до нього більше не заходити, бо будуть більшовики чіплятися, як довідаються. В такому разі я від Володьки зараз подався дальше, зайшов аж в Каменщину. Я думав розпитати знакомих хлопців, чи не бачили повстанців за той час, а крім цього там було добре місце для ведення розвідки кругом себе. Я сидів собі у корчах вдень і вночі, отже вдень мені про все говорили знакомі, а вночі я сам дивився кругом і слухав. Прийшовши до Петра, ми поговорили спочатку про різні дрібниці, а тоді я питав його, чи не бачив повстанців. Він відповів, що нікого не бачив, бо ходить до школи в Крем’янець і мало перебуває вдома. Від Петра я перебрався до Сергія. В цього також розпитував і просив, щоб пов’язав мене з повстанцями, але він говорив, що сам нічого не знає. В них обох харчуючись, так я пробув около тижня часу в цих корчах, нічого не довідавшись про повстанців. З Каменщини я пішов на Завалля до Куцевича Гриця. Його розпитував, чи заходять до нього повстанці, але він сказав, що не бачив і не знає, чи взагалі їх можна побачити на Заваллі. Я залишився в нього і помагав старому ладити чоботи, протягом тижня часу.  Вечорами я зі Сашком (син) ходив на вечорниці на Завалля, на Жолобеччину та по сусідах. Ідучи 25.5.47 р. разом з Сашком з вечорниць від Бодяка зі Жолобецьких хуторів, ми стрінули на дорозі не далеко Сашка 4-ох повстанців. Вони здалека спинили нас по українськи, ми сказали, що свої і вони покликали нас до себе та почали питати, хто ми такі. Сашко відповів, що свої і він з тієї хати (була близько його хата), що це той хлопець зі Завалля, що скривається від большевиків. Тоді вони стали питати, як мені живеться, як скриваюся. Я відповів, що життя мені дуже погане ( я це говорив з ціллю, бо хотів, щоб мене прийняли до себе), скриваюся від більшовиків, нема де перебувати, що їсти, в що вдягатися і т.д., словом став їм змальовувати своє життя в найчорніших красках. Я наприкінці сказав, щоб взяли мене до себе. Вони відповіли, що їм також біда, що також мусять скриватися від більшовиків, а мені сказали, що ще малий, треба підрости то тоді приймуть. При цьому говорили, щоб добре скривався, щоб не зловили більшовики і т.д. Наприкінці розмови попросили нас, щоб нікому не говорити, що бачили повстанців і пішли. Їх було 4-ох. Всі середнього росту, в пілотках, у військовому вбранні, підперезані пасками без перепасся, зброю мали: 2 авт., 1 десятизарядка і 1 кріс. Були взуті двох у чоботях, а двох в черевиках. Вони попрощалися з нами і пішли в свою дорогу, а ми зі Сашком пішли до хати Сашка. На дорозі Сашко сказав мені, що це галичани. Я спитав, чи він їх знає. Він відповів, що колись стрічав у Кушлині, але я бачив, що він з ними знайомий ліпше ніж після одної стрічі. На другий день я пішов на Кушлинський хутір і зайшов до Собка Захара. В нього я пробув тільки два тижні і не довідавсь нічого. Тоді я пішов на Завалля до Сапіги Микифора (тобто до Романюка Володьки, бо він пристав туди в прийми). Туди я пішов з ціллю розвідки. Володька був моїм товаришем і я був певний, що він мені буде про все розказувати, а крім цього надіявся, що до Сапіги можуть заходити повстанці. Однак в нього я пробув лише до вечора, бо не було роботи, сім’я велика, і я був там лишній і пішов до Левчука Володимира. Перебуваючи у Володимира, я цілковито скривався. Скривався тому, що Левчук боявся мене держати, а я знову не хотів з себе вдавати відважного без зброї, щоб мене не підозрівали у зв’язку з біль+ шовиками. В нього я сидів на горі, та поправляв якісь шкраби. В нього я сидів цілий тиждень, розпитував, чи не бачив повстанців, чи не говорив з ними про мене, але він нічого мені не сказав. Казав весь час, що не знає, не бачив. Сам я не помітив нічого. 2 червня я зайшов увечері до Шевчука Гордуна. В нього я хотів розпитати, чи не заходив ніхто, чи не стрічався з повстанцями і якраз  застав. Там був: Довгий, Василь і Дем’ян. Стрінувшись, я привітався, після чого вони (найбільше питав Довгий) розпитували мене, де я скриваюся, чи не стрічаюся з більшовиками, чи не був арештований другий раз і т.п. При цьому попросив мене розповісти де, як і за що мене арештували більшовики. Я відповів, що мене арештували за те, що Жураковський Іван сказав, що я був з повстанцями й попав на засідку біля Володьки Шевчука. Він говорив, що бачив, як я втікав з повстанцями біля його хати, при чому говорив, що біг я, Володька Романюк, Сапіга Лукіян і Лесюк Гриць. Після цього спитав, чи довго я був в районі, питав, як дістався додому. Я відповів, що спочатку був в Тетильківцях, а потім в районі цілий тиждень і втік з тюрми. Мене зачинили в окрему кімнату в якій не було одної шибки. Я був уже дуже побитий і рішався на найгірше, щоб тільки більше не тортуру вали мене. Цілу ніч не спав я. Весь час думав, як би то втікти. При цьому мокрим платком змочував собі побиті руки, бо дуже боліли й я навіть не міг піднести їх догори. Але втікти було важко. Через вікно з розбитою шибкою можна пролізти, однак, що дальше? Цілу ніч подвіря освічує електрика, галасують НКВД-исти та НКГБ-исти, помітять і застрілять як собаку. Так я задумавшись, сперся на вікно і дивився надвір. Спати не хотілося. Не знаю, скільки я так простояв, але раптом електрика згасла і надворі стало тихо. Я спочатку задрожав, ніби залякався і рішив таки втікати. Переліз через вікно, яке відчинилося, став на підмурівку, але тут чуть не впав. Там була зрухана одна цеглина, яку я порухав і вона з шумом полетіла на землю з другого поверху. Я скоро сховався назад до середини, щоб хтось не помітив. Слухав пару хвилин, але не було чути жодного руху. Тоді постановив продовжувати далі втечу. Переліз вдруге через вікно, став на примуровані цеглини, схопився одною рукою за раму вікна, а другою за клямру, якою прикріплена рура для скапу води з дощу, опісля замкнув вікно і на одній руці перенісся на руру. Ногами якраз став на долішній клямрі. Опісля руками схопився за долішню клямру і почув під ногами, що рура скінчилася, а до землі ще далеко. Довго я не думав, лише пустив руками руру і впав на землю на якусь купу грузу. При цьому я так побив собі ліктя, взагалі побився, що стратив притомність. Полежавши з 10 хв. я пробудився і зразу пригадав, що мені треба тікати. Послухав, чи нікого ніде нема, підвівся на руки і ноги й тоді рачки подався через коридор до кльозету. Кажуть, що на тому коридорі стоїть вартовий, але я не бачив. Певно, що якраз була зміна або щось, але я вартового не бачив. В кльозеті через вікно обглянув подвіря, але не запримітив ніде нікого. Тоді виліз з кльозету і через бічну браму переліз на другу сторону мура. При перелазі почала дуже  тарабанити бляха, яка там чогось була, але на це ніхто не звертав уваги. Тоді я бігом подався за місто через луг, опісля вилетів на поля й “підтюпцем” біг в напрямі дому. Розвіднялося мені на Шумбарських хуторах, де я зайшов напитися води. А таку мав тоді велику спрагу, що піна текла мені з губи. А напився води і дальше між Шумбаром і Загайцями подався додому. Тут мені вже було легше, бо долиною тече річка, я біжу, хлюбну кілька разів води і дальше біжу. Пізнім ранком я прибіг на Завалля, але додому було ще далеко. Тут побачив коні, що пасуться. Щоб скоріше дістатися додому, а з дому десь дальше, я схопив коня, але чужого, бо мій пасся де інше (не пізнав), виліз на коня і приїхав до краю перетомлений, обдертий, побитий додому. І от з того часу аж до тепер лажу поміж людей та скриваюся. Тут я почав нарікати, що нема де перебувати, люди не хочуть передержувати, нема що їсти і в чому ходити і т.д. При цьому просив, щоб дали мені якусь запомогу, або забрали зі собою. На це Довгий сказав, що тепер тяжко, бо вони мають велику роботу, а я малий і не буду міг її виконати. Зрештою сказав Довгий нехай но поговоримо ще далі, то тоді скажемо. Покащо треба скриватися самому. Після цього я посидів з ними ще пару хвилин і пішов, а вони залишилися там. Вийшовши від Гордуна, я пішов до Левчука В. Повідомити Сорокіна про те, що в Гордуна є повстанці, я не міг, бо не було в той час Стельмащука. Зрештою такого завдання я від Сорокіна наразі не мав, щоб повідомляти його негайно. Моїм завданням було шукати за повстанцями і всіма силами старатися пролізти в їх в нутро і щойно тоді я мав завдання видавати згаданих людей. Тому-то зараз в той вечір навіть не думав повідомляти Сорокіна[]про те, що в Гордуна є повстанці. Після цієї стрічі з повстанцями я пробув у Левчука ще около тижня часу. В той час я вдень не ходив нікуди, а дійсно скривався, бо Левчук не хотів, щоб мене хтось бачив в нього. Цікавого не було нічого. Був я в нього ще около тижня часу. Від Левчука я пішов аж до тітки у В. Кунинець. До тітки я пішов тому, щоб трохи побути в неї, а за цей час думав, що може до неї хтось прийде, то про щось довідаюся. Прийшовши (йшов вдень) я розпитував її, чи не бачила повстанців, чи не говорила що про мене і т.д. Вона відповіла, що не бачила нікого. Там я окривався таки дійсно, бо то другий район. В тітки був около тижня часу, але нічого не довідався і ні з ким не стрічався.»

Продовження буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ