Я доповідав у НКДБ все, що робили повстанці у моєму селі, – Данило Микуляк

Протокол допиту Данила Васильовича Микуляка. Справа Р-31. 22 лютого 1948 року.

Микуляк Данило Васильович народився 8 жовтня 1898 року в селі Базар Білобожнецького району Тернопільської області, українець, військовий, освіта 4-ти класи народної школи, одружений, не судимий.

“Я, Микуляк Данило народився в селянській сімї. Родина складалася з батька, матері Ганни, братів Дмитра 1909 року народження, Семена 1911 року народження, сестри Насті 1912 року народження, Марії 1914 року народження і мене. У 1913 році мій батько поїхав в Америку а я залишився з мамо. У 1920 році я оженився на Баран Юлі. Її батько дав нам хату і пів морга землі, а мама дала півтора морга землі.  Я у 1924 році поїхав на роботу у Францію до міста Барледук. Там працював на залізній дорозі, потім на цукроварні. 20 серпня 1925 року я повернувся додому.

З приходом більшовиків 1939 році мене обрали головою сільської ради села Базар. У березні 1940 року в нас утворили колгосп імені Сталіна. Я там став головою колгоспу. У лютому 1941 року вже коло вечора я сказав пастухові щоб погнав худобу напоїти до річки. Тоді була сильна заметіль і корови розбіглися по полю. Ми ходили цілу ніч і шукали за коровами, але так і не знайшли. На другий день ми знову пішли і знайшли 12 корів, які погинули у снігу, а вісім перемерзли. У цю ніч хтось обікрав колгоспний клуб. За це мене заарештували і посадили на півтора року в тюрму. З Чорткова мене відправили в Умань.

Коли настала війна з німцями я перебував в Маріуполі. Одного дня налетіли німецькі літаки на станцію і почоли бомбити. Військова охорона повтікали і ми також вирішили всі розбігтися. Я і ще пору чоловіків пішли в сторону Ямполя. Під містечком Олександровом нас затримали німці. Вони нас перевірили і пустили додому. У листопаді 1941 року я повернувся в село. Я почав працювати на власному господарстві.

Коли у 1944 році знову повернулися більшовики то мене знову обрали головою сільської ради. Через тиждень мене покликали в район і голова райвиконкому Ніколаїв сказав мені зібрати збіжжя яке посіяв лігеншафт, обмолотити і здати державі. Та основним завданням було зібрати як найскоріше контингент з наших селян.

Через місяць мого головування,  до села приїхало двох більшовицьких офіцерів з бійцями, як пізніше я довідався, що один з них начальник РВ НКДБ — капітан Долгов, а другий його заступник старший лейтенант Ліференко Гріша.

Долгов сказав мені, що він начальник НКДБ і що його люди займаються політичними справами. Він сказав мені, що я, як урядовець повинен йому в цьому помагати і дати на це письмову згоду. Для запевнення в повний перехід на їхню сторону я повинен підписати заяву. Завдання моє полягало в слідкуванні за людьми, які ухиляються від ЧА і дивитись за тим чи часом в наше село не заходять озброєні люди. Я не хотів погоджуватися на це, мовлявя і так маю багато роботи з державними обовязками. Тоді до мене приступив Гріша, його заступник, і гострим тоном щоб я лишнього не болтав, бо як не погоджуся на цю роботу то будуть тоді говорити інакше. При тому почав на мене кричати  і погрожував арештом. Долгов сказав мені написати заяву, на що я відповів що дуже погано пишу. Тоді він сам написав за менеі прочитав мені:

ЗАЯВА

Від громадянина Микуляка Данила Васильовича з села Базар Білобожнецького району Тернопільської області до НКДБ. Даю свою згоду на то, які будуть наложені обовязки буду виконувати.  На то підписуюся.

Цю заяву сказав мені підписати імям, прізвищем і по-батькові та кличкою “Базарний”. Мені сказали щоб я всі доноси подава у письмовій формі і підписував кличкою. Мені порадили підшукати собі довірених осіб. Також щоб я мав собі звязківця і через нього повідомляти НКДБ. Мені дали завдання вияснити все про бандерівців в нашому селі. Вони пояснили мені що бандерівці вбивають невинних людей і їх треба знищини. Через місяць я зайшов до Барана Феді. Він мене сам покликав до себе в хату. Там я зустрівся з трьома озброєними хлопцями, як потім взнав це були повстанці: “Багатир”, другий Філіштант родом з сусіднього села Палашівка, а третього не взнав. “Багатир” сказав мені що влада села повинна помагати повстанцям. Приручив мені зібрати 5 центнерів збіжжя і  3000 карбованців. Я на другий день скликав сільську десятку і сказав що маю доручення від підпільної Української організації. Двох з десятки відмовилися збирати, а решта погодилися. Протягом двох тижнів збіжжя і гроші були зібрані. В цей час до мене навідувався Гріша Ліфаренко і розпитував чи до мене ненавідувалися бандерівці і чи я про них в селі нічого не чув. Я про свою зустріч з повстанцями нічого йому не сказав бо боявся. Зерно було зібране у двох десятників і повстанці у ночі забрали а гроші я сам віддав “Багатирю”.

На Свят Вечір 1945 року Лотоцький Михайло запросив мене до себе в гості. Там я зустрівся з трьома повстанцями, з яких я пізнав дяка з села Криволуки Яруша Михайла і Патрушака з села Палашівка.

На початку місяця лютого з ранку я прийшов до сільської ради і на дворі на санях лежав вбитий повстанець. В сільській раді були енкаведисти: Кущенко, Каплунов, і декілька мені невідомих. На підлозі лежав поранений у ногу Баран Іван, а на лавці сидів поранений в голову Волочій Петро. Вони переховувалися від армії. Лейтенант запитав мене чи знаю я тих людей. Я сказав що знаю і назвав. Потім мене вивели на двір щоб я упізнав вбитого. Я справді не впізнав. Як потім довідався це був Голик Василь. Він озброєний попав на засідку і довго відстрілювався. Тоді більшовики заарештували Бариського Андрія, бо у нього переховувся поранений Баран Іван. Заарештували і секретарку сільської ради Стефанишин Марію. Всіх погрузили на підводи і повезли в район. Як потім я взнав по дорозі застрілили Барана Івана. У лютому до нас прибув військовий гарнізон.

На Зелені свята 1945 року по вечірній відправі в церкві до села прибуло кілька повстанців. Серед них був Яруш Михайло з села Криволука, а решта мені невідомі. Вони скликали людей з села коло читальні і зробили збори. Один з повстанців виліз на сходи. На плечах у нього була лента від кулемета та ППШ без прикладу. Він говорив що вони боряться за Україну, а більшовики то наші вороги. Також сказав що серед наших сільських людей є багато запроданців і завтра більшовики будуть все знати про сьогоднішній день.

Через день до мене приїхав Гріша і сам запитав як у селі відбувся бандерівський мітинг. Я йому все розповів і він мене запитав звідки ці хлопці. Звідки приїхали я не знав, але від нас поїхали у село Язлівці.

Через три тижні у село на фірах приїхали повстанці. Їх було коло 20-ти добре озброєних. Вони ходили хата від хати і скликали майже все село. Цей раз з промовою до людей виступив дуже досвідченний пропогандист. Він багато говорив про більшовицьку діяльність. Казав людям сяк-так задовільняти більшовиків, щоб в цей спосіб зменшити терор. Наказував беззастережно виконувати всякі доручення українських повстанців. Також наказував, щоб селяни не видавали більшовикам один одного, ані повстанців. Казав виявляти перед народом і повстанцями зрадницьких людей. Люди слухали цю промову з великою уважністю. Мітинг тривав дві години.

На другий день в сільську раду приїхав Гріша. В цей час було декілька десятників і черговий. Він мене запитав які новини у селі. Я сказав що бандерівці проводили мітинг.. Я оповів докладно все, що чув і бачив на мітингу.

В кінці червня 1945 року одного дня раненько в село приїхав Долгов і ще трьох незнайомих мені офіцерів та 20 бійців. Вони мали з собою польову кухню. Долгов запитав мене що нового в селі. Я сказав що все добре. А він розіслився і сказав мені сідати на віз. Я разом з ним і офіцером виїхали за село. В сторону Криволуків. Тут коло хреста побочив я коні запражені до воза, а коло воза лежало троє вбитих людей. Один кінь лежав поранений. Долгов сказав мені уважно подивитися на них і чи можу я впізнати. Впізнати було немождиво бо вони були дуже обкровавлені з розбитими головами у все тіло в болоті. Я тоді покликав з села людей і там тих мертвих закопали в землю. Я потім довідався що це були ті пропогандисти що робили в нашому селі збори.

Перед жнивами 1945 року Махно Іван (переселенець) сказав мені щоб я вечером прийшов до нього. Коли я прийшов то стрінувся з трьома повстанцями. Серед них був один якого я знав, це Бабюк Михайло з мого села. Його кличка “Чорний”, другого “Лагідний”, третього “Клен”. Мені сказали щоб я зібрав в селі гроші та меду. Через дві неділі я все їм віддав. Коли прийхав з РВ НКДБ Гріша то я сказав що до мене приходили повстанці і хочуть щоб я зібрав 2500 рублів і 10 центнерів збіжжя.  Гріша сказав щоб гроші зібрати і повідомити його коли я буду передавати. Я не признався що вже віддав повстанця.

Через тиждень я йому сказав що вночі прийшли бандити і сказали щоб я віддав їм зібрані гроші. Я віддав. Гріша махнув рукою і сказав що збіжжя не так легко забрати і його вже обовязково треба повідомити”.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Comments are closed.