Вознесенька церква, що у Вишнівці, – фортеця захисту православних людей

У семидесяті роки 16-го століття на Вишнівеччині між католицькою та православною вірами розгорнулася боротьба. Особливо католицьке духовенство всіма силами намагалися змусити православних вишнівчан, щоб вони разом з ними святкувати всі свята. Тобто вони хотіли навязати свій календар. Доходило до сварок, протистоянь і навіть до побоїв. Вишнівчани вистояли і не подалися на різні провокації з боку римо-калолицьких активістів, яких було тоді вже у Вишнівці багато. А наші місцеві люди знали, що вони з діда-прадіда православні і завжди ставали на захист своєї віри і релігійних свят.

Хто тоді крім місцевого православного населення, стояв на захисті Вознесенської церкви у Вишнівці?

Князі Вишневецькі. Їхня гілка українського княжого роду Несвіцьких, які родом з Волині, походять від Турово-Пінських Рюриковичів. За родоначальника вважається князь Федір Несвіцький, що був прабатьком 4-ох княжих родів, а саме Вишневецьких, Збаразьких, Воронецьких та Порицьких. Призвище Вишневецьких походить від славного старовинного містечка коло річки Горинь — Вишневець Збаразького району Тернопільської області. За історичними джерелами князь Констянтин Вишневецький перебував у Вишнівці 1560-1570 роки.

У 1569 році він очолив депутацію українських князів і брав участь на Люблінському з’їзді. Він виступав разом з українськими князями Констянтином Острозьким, Олександром Чорнорийським, Андрієм Вишневецьким, Романом Сангушком, Андрієм Капустою. Всі вони були ярими противниками Люблінської унії. На свому виступі він вимагав збереження старовиних прав української шляхти, збереження в офіційних документах використання давньоукраїнської мови та рівність віроісповідування. Він почав настоювани щоб домогтися зрівняння статусу Великого князівства Руського з Королівством Польським. Польський король почав погрожувати йому. Ось що тоді на Люблінському з’їзді  сказав Констянтин Вишневецький:

“ Заявляю нашій королівській милості, що я приєднуюся як вільний і свободний з тим, щоб я не був пониженим у наших шляхетних почестях, бо ми нарід такий благородний, що не відступимо першенство ніякому іншому народові світу. Ми маємо князів особливо славних і шанобливих своїм походженням і було б нам прикро, коли б їх честь мало що небудь порушити. Також, що  ми різної релігії, особливо грецької і тому просимио, щоб нас через те не понижували і до іншої релігії не примушували.”

Тоді польський король на його прохання погодився і 24 травня 1569 року Констянтин дав присягу речі Посполитій. А церква Вознесіння набула офіційного права бути коло палацу кнізів Вишневецький православною. Це була  остання заява українського великого князя, який поважав свою батьківщину, свою православну віру, свій народ і свою мову.

Тоді католики змінили свою тактику. Розпочали сильний польський наступ не на церкву, а на людей Вишнівеччини. Якраз в цей час  і зросла значимість православного духовенства. При польській владі у Вишнівці православні почали втрачати своє управлінське становище у громаді. Але не зважаючи на це, зросла роль нашої Вознесенської церкви, як націоналістичної організації. Священик у Вишнівецькій церкві вважався представником православних людей, які тут в цій церкві позбавлялися інших політичних впливів, а саме католицьких і тому Вознесенська церква стала як фортеця захисту українців. При цьому, в цей тяжкий час польського поневолення і великого тиску католицизму, Вишнівецька Вознесенська церква шукала захисту у своїх місцевих людей і тим самим обєднувала своїх вірян навколо себе. Люди йшовши до Вознесенської церкви, відчували там енергетику українства, енергетику православної віри. В них вселялася ВІРА, НАДІЯ І ЛЮБОВ. Адже у храмі віряни займалися не тільки духовним життям, але і світськими потребами Вишнівця.  Вже тоді під церковною опікою діяла українська школа, де  розвивалося письменство, вивчалася історія православної віри.

 У 1590-тих роках  у Вишнівці ще більше розгорнулася активна боротьба  римо-католицької церкви на Вознесенську. Тоді з початку боротьба розпочалася з критики, а саме тих, хто ходить з вишнівчан до православної церкви. В римо-католицькому храму у своїй проповіді священик порівнював і заявляв що до православної церкви ходить одна біднота яка не може навіть покерувати собою і нічого не знають чого туди і за чим ходять. А причину вони вказували на те, що прийняли люди віру з Візінтії. А Візінтія обдурила украйнський народ, даючи святу віру не дали їм своєї мови. А з словянської мови ніхто вченим не був і не буде і по справщньому ніякої наук не  ніхто вивчить, тим більше Божої науки. Ось так єпископи в римо-католицьких церквах на Вишнівеччині говорили в своїх проповідях своїм вірянам а ті вже кругом насміхалися з своїх односельців.  Єзуїти розпочали активну діяльність і по навколишніх селах, особливо на Старому Вишнівці. Вони стали впливати на місцевих заможніх людей, щоб завербувати до своєї польського націоналістичного табору. В цей час по селах Вишнівеччини вже були невеличкі православні церкви. З невідомих причин у ночі у цих церквах спалахували пожари і люди не могли загасити вогонь. Церкви горіли, а на їхньому місці швидко появлявся римо-католицький храм. А місцеві запроданці швидко міняли віру і ополячувалися.  Але єзуїти дуже боялися Вознесенської церкви і минали її на великій відстанні. А для православних Вишнівчан вже тоді, це була Святиня.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *