Як на Тернопільщині батько з сином стали на шлях зради

(Справа 182/47 агент РО МГБ Залозці 18 листопада 1947 року)

Дець Іван Іванович, народився 30 травня 1923 року в селі Вертелка Залозцівського району Тернопільської області, українець, освіта 3 класи, швець, військовий, неодружений, Член Юнацтва ОУН від лютого 1942 року. Член ОУН від січня 1946 року, псевдо “Дунай”. Агент РВ МГБ від січня 1946 року.

(матеріали допиту Доць Івана Івановича слідчим СБУ ОУН )

“В лютому 1942 року я вступив в члени юнацтва ОУН. Моїм зверхником був Сиротюк Роман з села Вертелки, станичний. В юнацтві працював зв’язковим по селах аж до приходу більшовиків. Коли прийшли совіти, я записався з 1926 року народження і в армію мене забрали 21 квітня 1944 року. Деякий час я побув у Білій Церкві, потім у Володимиру-Волинську, звідки і відправили на фронт під Варшаву. Через три тижні перебування на фронті мене під Катовіцами поранило. Мене відправили в лікарню до міста Львова. У шпиталі я написав листа додому,щоб хтось приїхав до мене. Батько приніс харчів. Це був березень 1945 року. Я своєму батькові дав своє взуття і штани, бо він був дуже обідраний і майже босий. Начальником шпиталю був старший лейтенант Паньковський Іван. Він часто приходив в палату і говорив з нами на різні теми. Одного разу, він сказав щоб я прийшов до нього в кабінет 15 березня 1945 року. В цей день я прийшов до нього в кабінет, сів і він мене почав розпитувати про мою біографію. Запитував чи я належав до якихсь політичних партій, чи перебував в ОУН, чи не скривався від призову в армії. Я все розказав правду, але не розповів про молодіжне ОУН. І в кінці я попросив його чи не можу я піти у відпустку додому на декілька днів щоб побачити маму і сестер. Він мені відповів, що у відпустку нікого не відпускають, бо здорових відсилають на фронт. Але він може мене відпустити при умові що я погоджусь на його пропозицію яку він мені запропонує. Я підтвердив йому, що я на всяку роботу погоджуюся, хоч і не знаю що то за робота. Маючи мою усну згоду він продовжував:

“На терені Західної України є багато бандитських відділів. Вони називають себе бандерівцями. Говорять, що борються за інтереси українського народу, а в дійсності вбивають українське мирне населення, яке нічому не винне. Вони думають розбити СРСР. Як ми перемогли таку сильну Німеччину, то і переможемо і їх. Тому нам мусить помагати місцеве населення. Зараз ми не можемо кинути проти них великі сили, бо маємо фронт. А як закінчиться війна, то ми швидко знищимо цього ворога. Тому додому підеш не у відпустку, а на постійне проживання. Однак ти мусиш нам помагати знищувати цю банду. Основна робота твоя буде виглядати так: будеш слідкувати за ними, де вони квартирують (вони звичайно квартирують по селах), скільки їх є, які люди їм допомагають, де їх бази, хто є їхніми зв’язковими, хто поставляє харчі, хто втік з армії, хто укривається від армії, узнавати як населення ставиться до радянської влади. Тобі я зараз довіряю. Якщо ти схочеш обдурити мене і не будеш виконувати цієї роботи, то ми знищимо тебе і твою всю сім’ю. З Радянського Союзу ти нікуди не втечеш, хоч через 10-ть років, але знайдемо тебе. А тепер добре запам’ятати. Як прийдеш додому, то говори всім людям, що ти втік зі шпиталю з Львова. Там зголосишся у військкомат й даси їм картку, яку я тобі дам .Вони відішлють тебе до начальника НКГБ. Начальник розкаже про те, що ми говорили двоє. І ти там напишеш про згоду на співпрацю з органами НКГБ. Він дасть тобі конкретні завдання, як маєш вести роботу і як її маскувати, щоб тебе не розкрили. Про те що ти погодишся на співпрацю з нами проти бандерівців не кажи нікому, навіть своїм батькам, бо про це можуть дізнатись бандьори і можуть вбити. Ще сьогодні можеш піти вже додому. Але підеш пішки, щоб потім сказати всім що втік. Зараз йди до себе в палату, лягай на ліжко і чекай поки тобі не принесуть карту.

Через дві неділі я вже був в дома і два місяці укривався. У липні 1945 року батька викликали у РВ НКГБ що було в Залозцях. Коли у вечері прийшов батько, то довго не хотів розказувати, чого його кликали, але потім признався що його завербували і він підписав документи на співпрацю, тобто став їхнім агентом. Як розказав батько, то покликали багатьох людей з села. А його питали в РВ НКГБ, чи до села заходять повстанці, до кого заходять, і що то за люди. Він їм сказав що нічого не знає і таких людей ще не бачив. А в селі говорили, що всі працівники сільради працюють на більшовиків і є сексотами. Я почав працювати в літку 1945 року з повстанцями на кущового Ярослава з такими людьми: Іван Швед, Михаліцький Павло і Потап. Осінню ми викопали дві криївки. Одну викопали в мене в дома, а другу Шведа Івана. Квартирували по людях і харчувалися по селі. Більшовики ніяких акцій не проводили.

4 січня 1946 року батька викликали в РВ НКГБ в Залозці. Там вже запитали про мене і подали батькові факт, що я є в дома й ходжу з повстанцями. Подали батькові конкретні документи:де, коли і в кого був, що збирав для повстанців. Начальник сказав, що мене відпустили з шпиталю для того, щоб я співпрацював з енкаведистами, а як не буду, то всіх заарештують і відправлять в Сибір, а наше господарство віддадуть в колгосп. Батько їм пообіцяв, як прийде додому то буде зі мною говорити. Ми з батьком почали радитись, і він сказав мені, що я мушу йому дещо розказувати, а він буде це доносити більшовикам. Так, я почав доносити про своїх побратимів батькові. Батько був крамарем і часто ходив в райцентр за крамом, і тоді забігав до енкаведистів та розповідав все що я йому переказував.

У жовтні 1947 року мене заарештували в дома члени проводу ОУН і передали слідчому СБУ ОУН. Саме тоді я прийшов за чистою білизною, а батька в дома не було. Він в цей час перебував в РВ МГБ з черговим доносом.

На початку слідства я хотів слідчого надурити, щоб не видати свого батька. Переконавшись, що мені це не вдасться, вирішив розказати всю правду. І тепер слідчий може думати що я обманюю, Але візьміть до уваги те, що я на рідного батька брехні не складав би, щоб він не терпів. Зараз я відчуваю ненависть до батька, бо він затягнув мене на цю роботу. Оба ми співпрацювали з більшовиками тільки тому, щоб цим урятувати свою родину перед виселенням в Сибір. Мама і сестри про нашу агентурну роботу не знали нічого. Покличте батька і він вам розкаже коли, як і що доносив більшовикам. Щиро говорю, що він доносив мене не цікавило. Якщо зізнання батька буде інакше то розстріляйте нас двох. Про всю роботу, що була у мене з хлопцями, я батькові розказував детально, хоча за час мого перебування у підпіллі я майже нічого не робив. Чи все що я розказував батькові, від передавав більшовикам, не знаю і не буду стверджувати. Міг і дещо забути батько, бо з нас ніхто ніколи не записував”.

Записка слідчого від 27 листопада 1947 року

“ Об’єкт був дуже слабо інтелектуально розвинений. Як слідчий запитав його, як відрізняє він більшовиків від повстанців, то пояснити не міг. Був майже неписьменний. Батько співпрацював з енкаведе з 1945 року, написавши заяву про співпрацю. З об’єктом більшовики могли не контактувати, бо і без нього напевне знали все про роботу цієї ланці повстанців з інших джерел доносу. Об’єкта напевне держали в резерві для того, щоб використати в той момент, коли їм буде він потрібен. Адже енкаведисти не давали йому ніяких конкретних доручень.”

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ