За що віддали своє життя герої Тернопільщини

Протягом століть історичні події, що відбувалися в нашому краї, подавалися так, як це хотіли правителі, які володіли нашими землями. Писали історію, поляки, угорці, росіяни, німці, французи і найбільше неправди вилили комуністи. Адже всі події, дати, історичні особи трактувалися так, як було вигідно окупантам, щоб принизити роль української нації у національно-визвольній боротьбі за свою свободу. Але коли наш народ виборов незалежність, почалося відтворення реальних історичних подій на нашій Тернопільщині. І по мізерних крупинках збираються історичні данні про жорстоку боротьбу за незалежність в наших краях, про тих героїв, які не вагаючись віддавали своє життя за воля для свого народу. І ми повинні їх знати. Знати: як жили, боролися, полягли і чи хоч на даний час мають вони свої могили. Бо ще по-сьогодні сотні місць поховань наших патріотів на Тернопільщині не облаштовані.

1944 рік. Село Колодне Вишневецького району Тернопільської області.

Янюк Семен Васильович, псевдо “Вихор”, “Бравий”. народився 24 вересня 1921 року в селі Колодне, освіта шість класів. Закінчив у 1937 році Вишневецьку ремісничу школу. У 1937 році став членом “Просвіти”, а влітку 1938 року став членом ОУН. З 1939 року бере активну участь у розповсюдженні літератури ОУН. Взимку 1943 року німецька влада забрала на примусові роботи у табір коло Білокриниці Кременецького району. Побувши там декілька днів, він тікає з під варти. Прибувши додому, пішов в УПА до сотні Загребельного Павла “Крука”.

Загребельний Павло Федорович, псевдо “Чіп”, відомий також під псевдо «Крук», «Кремінь» (13 липня 1917 року народження, село Колодне), член ОУН з 1937 року, мобілізований у 1940 році до Червоної армії. Під Києвом потрапив у полон до німців. Перебував у німецьких концтаборах в Україні та Польщі. У лютому 1942 року разом зі Степаном Янюком ( рідний брат Семена Янюка) та трьома полоненими солдатами з Волині утік з польського концтабору. У грудні 1942 року сформував сотню УПА. Сотня налічувала до 140 бійців з навколишніх сіл і поділялась на два підрозділи, які були об’єднані в рої. Вояки перебували за місцем проживання, але за першим призовом збирались у відповідному місці. З грудня 1942 року по кінець лютого 1944 року сотня провела 64 бої з німцями, під час яких було вбито 64 фашисти та їх прислужники. Загинув 03 квітня 1944 року біля Шимковецького лісу під час облави енкаведистів. Похований у рідному селі.

У сотні Загребельного Семен він був ройовим і під його керівництвом перебувало 14 бійців. У лютому 1944 року “Вихор” з побратимами за вказівкою вищого керівництва УПА був направлений на Волинь де очолював один із підрозділів СБ УПА “Енея”. Нам на Волині зустрів і своїх земляків:

Хом’як Дмитро Васильович псевдо “Вітер”, народився 18 січня 1927 року в селі Верещаки Лановецького району Тернопільської області, вояка УПА. З березня 1944 року перебував і сотні “Рубашенка” Волинської області разом з Янюком Семеном “Вихор” та Гуменюком Давидом “Мок”. Під час сутички з енкаведистами 5 листопада 1944 року був поранений з втратою свідомості. Заарештований та доставлений в Рівне. У 1945 році засуджений на 15 років каторжних робіт. Покарання відбував і Магаданській області.

Гуменюк Яків Давидович псевдо “Мок”, 1922 року народження, село Лози Вишневецького району Тернопільської області. Освіта: Лозівська початкова школа, Вишнівецьке ремісничо-слюсарське училище. З 1937 року член сільської громадської організації «Просвіти», з 1938 року член ОУН. Підпільно від польської влади займався у військовому вишколі УПА під керівництвом Зеленка П.Я. У 1943 році пішов в УПА, де перебував у сотні Загребельного Павла Федоровича («Крука»). На початку січня 1944 року перейшов під керівництво «Енея».

Роздольський Микола Васильович, псевдо “Орест”, народився 6 травня 1924 року в селі Колодне, член ОУН, з 1943 року вояка УПА, перебував до квітня 1944 року в сотні “Чіпа”, Загребельного Павла. Пропогандист. У кінці червня 1944 року перейшов на Волинь, перебував разом з Янюком Степаном. Загинув у жовтні 1945 року. Місце поховання невідоме.

Дзюбик Іван Давидович псевдо “Кремінь”, народився 12 березня 1921 року в селі Гніздичне Збаразького району. В УПА з вересня 1943 року. У березні 1944 року перебував на Волині в сотні “Коршуна”. Поранений у липні 1945 року під час сутички з енкаведистами. У серпні помер від ран. Похований у рідному селі.

У січні 1945 року Семен вирішив на короткий термін провідати своїх рідних і по можливості привести підкріплення. Додому вирушив з Гуменюком Яковим. На дорогу хлопцям дали гарних коней, добрий, теплий одяг. Адже вони були керівниками підрозділів СБУ УПА на Волині. Благополучно добрались до Кунинця і там розійшлися, щоб через десять днів повернутися назад на місце базування. Семен спокійно добрався спочатку до рідної сестри Анастасії.

Курило (Янюк) Анастасія Василівна, 1907 року народження. Заараштували перший раз у лютому 1945 року. Утримували у катівні Вишневецького НКВД і вимагали на допитах щоб призналась про місце перебування рідного брата Семена.

Потім провідав маму у рідному селі.

Янюк Віра Кирилівна народилась 1888 року. Померла 1980 році.

З сльозами зустріла сина. Розповіла про втрату рідного сина “Орлика”, Семенового брата.

Яків Степан Васильович народився 1917 року. Закінчив Вишнівецьку ремісничу школу. Добре володів німецькою та польськими мовами. До 1939 року працював у гміні села Заруддя. У 1936 році став членом”Просвіти” а 1937 році поступив в ОУН. У травні 1940 року мобілізований на лав РА. У серпні 1941 року потрапив у німецький полон. Перебував у концтаборі в Польщі. У 1942 році під час польових робіт у Польці втік з концтабору і добрався додому. У 1943 році поступив в УПА в сотню Загребельного. З січня 1944 року очолював один із відділів СБ УПА на Вишнівеччині. Загинув 3 квітня 1944 року на хуторі біля Шимковецького лісу від куль енкаведистів, коли прикривав відхід побратимів.

Зустрів свою молодшу сестру Марію.

Байдак (Янюк) Марія Василівна, 1929 року народження. Зв’язкова УПА. Двічі Вишневецькі енкаведисти затримували і проводили допити. Перший раз у квітні 1944 року коли загинув брат “Орлик” і другий раз у січні 1945 року коли приїхав Семен з Волині.

Брата Якова.

Янюк Яків Васильович народився у 1914 році У березні 1944 року мобілізований до лав РА. Повернувся в рідне село в жовтні 1946 року. У серпні 1952 року заарештований Вишнівецьким НКВД. На допитах перебував аж до грудня 1952 року. Постійно перебував під наглядом місцевих сексотів. Помер 7 серпня 2000 року.

Протягом декількох днів поспілкувався з побратимами.

Соколик Василь Петрович, псевдо “Дуб”, народився 23 липня 1923 року в селі колодне. Член ОУН, з 1943 року вояка УПА в сотні “Чіпа”. З квітня 1944 року після загибелі Загребельного Павла командував сотнею. Загинув під час облави енкаведе у травні 1944 року на хуторі Гумниська села Олишківці Вишневецького району (застрелився, щоб не здатись живим).

Пасічник Святослав Васильович, псевдо “Вовк”, “Вій”. Народився 26 січня 1922 року в селі Колодне. Член ОУН, вояка УПА з червня 1943 року. Спочатку перебував в сотні Загребельного Павла, а з червня 1944 року перейшов на територію Заложецького району де займався пропагандистською роботою. Загинув 15 липня 1945 року під час облави енкеаведистів (застрелився, щоб не здатись живим).

Але до нього дійшли чутки про арешт в Лозах Гуменюка Якова. Семену передали з Лозів що “Мока” здали сексоти Вишневецьким енкаведистам. А вже в цей час у Колодне також було багато сексотів, які день і ніч слідкували за переміщенням націоналістично настроєних жителів села Колодне. Вихор вирішив повертатись на Волинь, попрощався з рідними і коли смеркало помчав на Ланівці, а там на Шумск. А вже з ранку енкаведисти заарештували Марію та Анастасію. На допитах, які проводили у підвалах Вишневецького монастиря хотіли дізнатися чого приїздив брат, з якою метою і де він зараз перебуває. Катування проводили два місяці. Нічого не добившись від сестер, покалічених і безсилих у березні місяці 1945 року їх відпустили. Через деякий час вони взнали що побратим Семена з Лозів, який приїхав з братом був привселюдно повішений на Вишневецькому ринку, показово. Ще малих дітей привели. Весь Вишневецький райком партії прийшов і урочисто спостерігав на цю страшну привселюдну жорстокість. тепер вони зрозуміли, що така доля могли бути і з їхнім рідним братом.

А Семен швидко добрався на місце базування, зустрів свох побратимів і розповів про страшну жорстокість енкаведистів. Адже дорогою його догнали новини про арешт сестер, а потім про страшне повішання побратима Гуменюка.

У постійних боях з енкаведистами загартовувався “Вихор”. Але і тут зрада знайшла борців за Волю. В липні 1945 року Коли четверо бійців тихо спочивали, зрадник вказав місце, куди енкаведисти вкинули до десяти гранат. Все було змішане з землею. Немає ні могили, немає ні пам’ятника. Але за те всім енкаведистам, які катували наших патріотів в тюрмах Вишнівеччини, облаштовані могили і влада шанобливо кожного року покладає квіти. Але чи поклададаються квіти місцевою владою на могили Героїв села Колодно чи Вишнівця, Бодаки чи Коханівка, або інших сіл нашого району. А може і поцікавилися б влада, чи є ці могили? А де поховані невідомі Герої, яких побили енкаведисти 16 червня 1944 року коло села Бодаки? А де могили сотників УПА? Що там знаходиться, на місці їх поховань?

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

.