«Побратими знали: що б не сталося, я прибіжу». Тернопільський гвардієць розповів про будні бойового медика (ВІДЕО)

Артем Литовченко на позивний Шприц – санітарний інструктор тернопільського підрозділу 2 Галицької бригади Національної гвардії України. Сьогодні він відповідає за здоров’я військовослужбовців, проводить заняття та супроводжує поранених бійців під час лікування. Проте за його плечима чимало фронтових буднів, робота на найгарячіших напрямках фронту та постійна відповідальність за життя побратимів.

 

Ще до початку повномасштабної війни Артем точно знав, чим хоче займатися. Отримавши медичну освіту, пішов на строкову службу до Національної гвардії України. І одразу почав готувати документи для укладання контракту, адже хотів і надалі працювати саме у військовій медицині.

 

«Мене завжди цікавила медицина. Я розумів, що це та справа, у якій можу бути максимально корисним людям. Коли потрапив до Національної гвардії, зрозумів, що хочу залишитися саме тут. Для мене це були елітні війська, і я пишаюся тим, що став частиною великої гвардійської родини», – згадує Артем.

 

У 2022 році вперше відправився на фронт. І відтоді ще не раз відправлявся разом з піхотинцями на виконання бойових завдань. Там – на Донеччині – був стрільцем-санітаром і разом з побратимами утримував позиції.

 

«Перед першим виходом на «нуль» у голові прокручував десятки різних сценаріїв. Не знав, що мене чекає, але намагався не показувати хвилювання. Коли поруч із військовими є медик, вони почуваються впевненіше. А я розумів, що не маю права втратити самовладання», – пригадує він.

 

Найважче було на Покровському напрямку. Обстановка кардинально відрізнялася від попередніх років. Російські окупанти активніше застосовували FPV-дрони та авіаційні бомби. Попри це, Артем відзначає, що логістика у Національній гвардії була організована на високому рівні.

 

«Їжі, води, боєкомплекту вистачало. Це дозволяло зосередитися виключно на виконанні бойових завдань. Найскладніше було не це. Найважче – усвідомлювати відповідальність за життя побратимів. Вони покладаються на тебе і знають: що б не сталося, я прибіжу, допоможу і зроблю усе можливе, щоб урятувати. Саме ця відповідальність найбільше мотивує постійно навчатися і вдосконалювати свої навички», – говорить гвардійський медик.

 

Побратими дали Артему позивний Шприц. Там – на війні взагалі без гумору нікуди. Він допомагає боротись зі страхом. Але і підтримка побратимів теж має значення.

 

«Пам’ятаю, як 31 грудня ми зайшли на позиції. Здавалося, що Нового року не буде. А вночі нам дроном скинули подарунки. Побратим тоді подивився на пляшку з новорічними оленями і сказав: «Святкові олені тут – це ми». Навіть у найважчих умовах ми знаходили сили посміятися», – згадує Артем.

 

Сьогодні він не лише надає медичну допомогу нацгвардійцям, а і передає безцінний досвід, здобутий на фронті, іншим військовослужбовцям. Заняття з надання домедичної допомоги він проводить до декілька разів на тиждень. Адже від цього залежать життя людей.

 

Після завершення війни Артем планує повернутися до цивільної медицини. Найбільше він мріє працювати у бригаді екстреної медичної допомоги, адже впевнений, що бойовий досвід і стресостійкість допоможуть йому рятувати людей і в мирному житті.

 

«Хочу звернутися до цивільних медиків, які вагаються, чи вступати до війська. Ви нам дуже потрібні. Медики потрібні не лише на передовій. Вони необхідні у стабілізаційних пунктах, госпіталях, медичних ротах. Чим більше буде медичних фахівців, тим більше життів вдасться врятувати і тим більше українських захисників повернуться додому до своїх родин», – підсумовує нацгвардієць Артем Литовченко.

 

Історію сміливого гвардійського медика дивіться в програмі «І сила, і воля» на телеканалі «Тернопіль 1».