Протез кінцівки краще робити в Україні. Для учасників бойових дій, військових – безоплатно!

Агов!!! Стоп!!!! В мене в друзях є протезисти, керівники та працівники протезних підприємств, підкажіть, якщо неправа.

Чи я щось реально не знаю, або не працювала купу років в протезній галузі…

А тепер вкотре пояснюю чому.

1. При первинному протезуванні людина у 99% випадках потребує підгонки або заміни приймальної гільзи протягом першого року.

2. Іноземні технології як і комплектуючі доступні в Україні.

При чому, повністю БЕЗКОШТОВНО!

3. Не всі вітчизняні підприємства і не всі закордонні протезують якісно, але якщо протез виготовляється за державною програмою, то є хоч якісь механізми скарг або зміни підприємства.

Закордонний надавач послуг не несе особливої відповідальності за виготовлений протез, а тим паче за його подальше обслуговування.

4. Закордон не дорівнює якість чи надійність. Ви не почуєте (або дуже рідко) вголос про негативні наслідки закордонного протезування, тому що пацієнти мовчать щоб нікого не образити. Значна частина таких тихенько шукають можливості протезування в Україні повернувшись з омріяного закордонного протезування. Звісно є і історії успіху (не враховуючи питання подальшого обслуговування).

5. З фінансово-благодійної точки зору в рази вигідніше забезпечити необхідні комплектуючі вітчизняному підприємству (якщо не вистачає державного фінансування, хоча, знайомі в протезній галузі переконують, що військових протезують по 4 категорії мобільності – найвищій – БЕЗКОШТОВНО!) та протезувати в Україні, ніж везти людину за кордон.

Вивезти одну людину в США на протезування – це квиток на літак туди і назад, проживання 2-3 тижні (чи довше), харчування, дозвілля, тощо + комплектуючі + витратні матеріали + утримування клініки + робота фахівця(ів).

За одну таку поїздку в Україні можна зробити золотий протез з чітким подальшим планом обслуговування.

Іноземні надавачі послуг це знають.

6. Втрата кінцівки – це на все життя. Протез потрібно обслуговувати регулярно. Часто вітчизняні протезисти не готові ремонтувати чи переробляти «чужий» протез. А якщо і є якась домовленість іноземних надавачів про обслуговування в Україні, то мова іде про одне-два міста (з Дніпра у Львів підкручувати кожну гайку сильно не наїздишся).

Крім того, створення іноземними надавачами послуг своїх клінік в Україні – це не розвиток вітчизняної галузі, це «скористатися можливістю» та конкурування з вітчизняними надавачами (замість підтримувати і розвивати їх).

7. Ну і останнє: іноземна благодійність рано чи пізно закінчується. Залишається те, що розвивається безпосередньо в країні. Якщо не розвивати, то відповідно нічого і не залишиться.