«Він повернувся — і ми знову дихаємо»: історія звільненого з полону Володимира Триндюка з Тернопільщини
«Цей рік — як ціла епоха. А зараз починаємо нову. Разом», — каже Ірина Триндюк, дружина військовослужбовця з села Молотків на Тернопільщині. Її чоловік, Володимир Триндюк, потрапив у російський полон у листопаді 2024 року. 10 червня 2025-го його звільнили.
На відео, яке Ірина випадково побачила в соцмережах у грудні, чоловік був пораненим, на милицях, здригався від болю. Вона одразу його впізнала. «Серце зупинилось на мить, але я розуміла: маю триматися. Для дітей. Бо маю дочекатись», — каже жінка.
«На завданні» чи в полоні?
Володимир Триндюк не мав військового досвіду — працював учителем фізкультури, згодом — на підприємстві. У квітні 2024 року його мобілізували. Після навчання він служив інструктором, а в листопаді опинився на Донеччині у складі 46-ї бригади. Уже 19 листопада — його перше бойове завдання. Зв’язок обірвався.
Через кілька тижнів, 8 грудня, Ірина побачила відео, де серед українських полонених — її чоловік. Наступного дня рідним офіційно повідомили, що він «на завданні». І лише за п’ять днів прийшло повідомлення про зникнення. Лише в січні 2025 року росія підтвердила, що Триндюк — у полоні.
Очікування, молитва і віра
«Це стан, який неможливо описати словами. Але я знала: діти дивляться на мене, чекають моєї сили», — згадує Ірина. Старший син знав про полон, а молодшому казали, що тато — на роботі. Одного разу він сказав: «Тато приїде влітку». Так і сталося.
10 червня на телефон Ірини надійшло SMS: «Вашого чоловіка звільнено з полону». Вона не повірила одразу. Але знайшла його на фото. Зателефонував і сам Володимир. Погано було чути, але кожне слово — як дихання після довгої тиші.
Попереду — реабілітація, а далі — життя
У полоні Володимир не отримував жодного листа, не знав, чи рідні взагалі в курсі, що його захопили. Тепер його чекають операції й відновлення — в тілі залишилося багато уламків. Але головне, каже Ірина: «Він живий. І вдома».
Цього року подружжя святкує 10-річчя шлюбу. «Хочемо просто побути разом. Нарешті. Ми це вистояли. Ми — разом», — каже Ірина.
Вона дякує усім, хто був поруч: родині, друзям, капеланам, воїнам і тим, хто не зламався в полоні. «Вірте. І Бог покаже вам шлях», — додає.
Коментарі вимкнені.