Тернопільська співачка Ольга Монастирська Різдво у Чикаго  святкує двічі

 Ольга Монастирська – співачка з Тернопільщини, яка сама пише текcти і музику. Пісні у її виконанні є  справжніми хітами не лише в нашій країні, а й за кордоном. Кілька років поспіль Ольга з чоловіком живе у Чикаго (США), виховують двох діток.  Серцем і душею Ольга завжди вболіває за Україну. Різдво у Чикаго святкують двічі. “Ми поважаємо культуру і традиції країни, яка нас прийняла, але й обов”язково дотримуємось своїх рідних- українських”, -зазначила співачка.

 Нещодавно вона презентувала в Америці новий кліп-колядку, взявши за основу традиції, що побутують на Тернопільщині.

Екслюзивно для “Погляду” Ольга Монастирська розповіла про колишні та теперішні  різдвяні  родинні традиції.

-Що найбільше любите у Різдві? Скільки років його святкуєте не в Україні? 

Так склалось, що в останні роки новорічні та різдвяні свята ми з сім’єю відзначаємо далеко від України, в США (оскільки старший син ходить вже до школи, а канікули тут не великі).

Різдвяний період памятаю ще з дитинства, це був по-справжньому для нас з сестричкою казковий час. Пригадую, як ми з нею по черзі терли мак до куті у макітрі. А мама вкотре наголошувала, щоб ми не облизували макогона, аби не мали лисих чоловіків. У дитячі роки мені здавалось, наче я персонаж різдвяної феєрії, яка розпочиналася у Святий вечір і тривала до Водохрища, а то й до Стрітення.  Тоді колядували усі, і діти і дорослі. Мені пощастило народитись у дуже співучій родині, в нашій домівці коляда не просто звучала -дзвеніла, здавалось, на весь світ .

З дитинства,  ми традиційно, зустрічали свята у дідуся і бабусі в селі  Ладичин, у Теребовлянському краї. До них завжди з’їжджалася повна хата дітей і онуків. Тоді, нам малим було дуже цікаво проводити час усім разом. З плином літ, звичайно, усвідомлюю як це важливо- родинні зустрічі. Пригадую, як у юні роки на Святвечір ми збирались компаніями і змагались, хто краще заколядує. Ми дуже гордились нашим батьком- віртуозним акардеоністом…

А ще уявіть собі різдвяну ідилію: надворі сніг і мороз, дідусь впрягає двійко коней, кріпить їм дзвіночки, і так ми весело нас возивна санях.  Цей особливий звук дзвіночків пригадую і донині. Тепер таке шоу можна побачити хіба в професійних колективів, а колись це було так звично для нас.

І хата у нашої бабусі була найкраща, зі своїм особливим колоритом. Бо що дітям для радості треба: багато сіна на підлозі для “ квокання”, а ще горішків. А їх у бабці  було багато і в куті, і  “пляцках”, і під столом, і на ялинці -обмотані  срібним позолотком, а ще в ящику на бамбетлі…

Жили старенькі  “На горбі”, так називають донині в тій місцині ту частину села. Вигляд з пагорба на село надзвичайний,  все як на долоні.

У пам’яті закарбувалися “теплі” спогади: місячна, морозна ніч, від кожної хатинки із комина змійкою в’ється до неба дим, а маленькі віконця наче сяючі мерехтливі зірочки зі шлейфом, що виблискують в “близьку далекість”…аж тут всю цю “магію спокою” перебив  гавкіт собак, які миттєво зреагували на спів колядників.

“То вже наші?, -із дитячим запалом перепитую у бабусі, та коли почула, що ні, швидко побігла заховатись під перину, стидалась, маленькою ще була. Пригадую як бабця каже :”Та діти, та йдіт спіт та колядники

ше так скоро не прийдут, там пів села “Дідухів”. Раптом,  в одній хвилині  пробуджуюсь на слова  коляди “Вставайте з постелі, пускайте до хати….” Миттєво ми з сестричкою зривалились з ліжок, вдягались, аби побачити усе  оте дійство сповна, то я ще щоб бути першою,  прихопила  бабцині валянки…

А новий день розпочинався із вмивання обличчя в мидниці з водою, у якій були сіно й копійки, щоб бути здоровою красивою, і багатою.

 -Які традиції перегукуються в “американських українців” з тими, що зокрема на Тернопільщині? Я

кщо деякі обряди , можна перенести за океан то спалити дідуха точно не вдасться, це можливо тільки в Україні. В Америці закони не ті. Хоч правда це єдина країна у світі, що так шанобливо ставиться до всіх народів. Та все ж є певні  обмеження, ось наприклад,  після 11- ї вечора  вже не можна шуміти, а отже, і колядувати. Та якщо з колядою ще трапляється виняток, завдяки добрим сусідам, то палити вогнище на дорозі   строго заборонено. До “необережних жартівників” миттєво приїхав би цілий кортеж: пожежники, медична служба і поліція одночасно. В нашій країні хоча б швидка так поспішала. Нещасні випадки -то вже інша історія, тут усі страхуються. Та й сіно тут дефіцит, хіба що соломяні тюки, які продаються лише в осінній період для декору будинків напередодні Хеловіну. Що ж до побутових речей “американські українці” зберегли чимало традиційного: посуд, костюми, і навіть страви готують такі ж. Хоч правда, більше хочеться нашого виробника, а то продукти європейські та не з України. Чому не американські? Та тому, що вони взагалі не знають, що таке “Кутя”, і що цю страву готують лише на Святий вечір.

Загалом, коли порівняти, як святкують Різдво в обох країнах, то різниця дуже велика. Проте особливу відмінність я помітила в різдвяну ніч. Якщо в нас діти колядують, прославляючи Ісуса, кличуть курей, що є особливістю теребовлянського району і, що я  використала у  своєму різдвяному кліпі, то Америка у прямому розумінні цього слова “завмирає”. Гіганський мегаполіс робить паузу перед народженням Христа. Навіть автобами, що з висоти літака виглядають як новорічні двокольорові гірлянди стають порожніми .

А далі все, як у кінострічці “Сам удома”: казково декорований будиночок, красуня-ялинка не обовязково натуральна, а на дверях ялинковий оберіг- віночок.

З особливою увагою американці ставляться до сервірування столу, обов”язковим атрибутом є ангели  та свічки. Якщо в Україні зима асоціюється з блакитно-білими кольорами, то в США це-червоний і зелений. Здається, ця країна-лідер усім диктує  різдвяну моду і ми окремі елементи переймаємо, хоч є й такі українці, які переконані, що найкращий декор: вишиті скатертини і штори чи розписаний вишивкою посуд.

Зрештою, американці не так часто святкують, як ми. Зібратись за святковим столом у родинному колі- для них це найбільше щастя.У них, на відміну від нас, після Різдва святкування закінчується. Зате на Різдво дарують подарунки від Санти. Загалом, ми тут з родиною святкуємо двічі, бо поважаємо традиції  Америки, а Україна “в серці” завжди. Та чесно кажучи, в США переважають комерційні приналежності й атрибути, (наприклад, оздоби вулиць, будинків, гіпермарків) над духовним.  У нас це свято базується в першу чергу на духовному єднанні родини.

В діаспорі особливе значення має церква. Багато людей сходяться для спільної молитви, а принагоді  стрічаються  із друзями, земляками. При церкві є благодійні фонди, чи школи, у яких навчають мистецтву і рідної мови. Тут церква виконує об”єднуючу функцію.

– Нещодавно ви закінчили роботу над різдвяним кліпом, знятим у Чикаго, у якому відтворені українські традиції. Трошки історії, розкажіть найцікавіше?

Пісня “Різдво Христове” не входила ні до першого ні до другого моїх альбомів, аранжування зробив Юрій Майданик трохи пізніше, вона була наче “загублена”. Давно хотіла відзняти відео, і тому жевріла надія продовжити роботу над цією колядкою. Та останні кілька років доводиться зимувати  в США, а тут і краєвиди не ті, що вдома і локація надто дорога. Нічого, мабуть, не вийшло би, як би не фото церкви Св. Йосифа Обручника, на яке я випадково натрапила. Власне, й воно з Божим провидінням наштовхнуло на думку зателефонувати режисерові й з”ясувати чи не змотані ще декорації… З Василем Митничуком вже знайомі давно, в діаспорі великим успіхом славиться його Український Драматичний театр “Гомін” і Дитяча театральна студія “Диво”. Їхні вихованці часто брали участь у моїх концертах, ось я і вирішила їх показати. У кліпі використали хореографію  В`ячеслава Тихонова. Звісно, у діаспорі багато танцювальних колективів, та цей наймолодший, тому хотілось  саме його підтримати. За допомогою і звернулась до своїх друзів акторів, щиро вдячна всій команді, яка допомогла мені втілити мрію в реальність, дякую усім!

А взагалі, дивно так. Адже саме в Америці я зустріла стільки цікавих талановитих  людей з усієї України. Не знаю, чи коли б небудь познайомилась з В`ячеславом Шевчуком на рідній землі. З його командою відзняли вже не одне відео. Пісня “Різдво Христове “ стала чудовим стартом у моїй творчості на різдвяну тематику. Тільки через те, що був кінець зими,  прем`єру кліпу перенесли на 2017 рік. Пригадую молодий кліпмейкер відразу погодився та коли побачив таку малу сцену, був трішки розгублений та й я хвилювалась не менше. Колишній досвід на телебаченні давав  розуміння того, що загальні плани буде знімати непросто. Вже не кажучи, що та тій самій сцені вже стояли нерухомі декорації хатини. Світло виставлялось  на кожен кадр і кожен раз по- різному та найбільше бракувало простору, тінь нас переслідувала щоразу, лише високий професіоналізм не дав можливості їй проявитись. Кліп знімали від 12 -ї дня до 1-ї  ночі, усі були виснажені  та любов до сцени і віра у власні сили допомогли, щиро дякую усім! Це моя перша робота за океаном, у якій ми відтворили справжню Україну.

До слова, українська  греко-католицька церква св. Йосифа Обручника в Чикаго відома всьому світу тим, що її 13 куполів символізують Ісуса Христа і 12 апостолів, унікальна архітектура, модерний дизайн з бетону і скла, а ще там пречудова акустика, українці вміють дивувати .

Наталія Назар