Тернопільському ректору Володимиру Кравцю – 70, – за що його любить колектив

Ніяк не можу придумати, як почати розповідь про Володимира Петровича Кравця. Зрештою, чому маю розповідати? Я спробую описати свої враження про людину, яка стала моїм учителем. Він такий, що щиро усміхатися хочеться навіть тоді, коли просто згадуєш про нього. Раніше про це не думалося, однак Володимир Петрович справді величний у своїй простоті, у своїй демократичності, у своїй дотепності й іскрометному гуморі, у своєму прямолінійному та нелукавому ставленні до світу й людей. Захоплює його невсипуща енергія, рвійність, бурхливий, як спалахи північного сяйва, характер, неординарність і самобутність мислення, його інтелігентна манера вітатися, привітно усміхаючись і схиляючись у шанобливому поклоні, його зичливість й іронічність. Утім, вишуканість його манер напрочуд природна, органічно властива суті таких людей, укладові їхньої душі. А ще Володимир Петрович – великий життєлюб і оптиміст. Знаю, що під час життя Бог чи доля шле нам тих небагатьох людей-орієнтирів, які, роблячи добре власне діло, будучи просто самими собою, формують і нас, допомагаючи знайти себе. Ось таким для мене є Володимир Петрович Кравець – людиною-орієнтиром, людиною-учителем.

Звісно, бути Вчителем – це велика відповідальність і важка ноша, адже це – не лише професія, а спосіб життя. Однак майже п’ятдесят років педагогічної праці не зробили Володимира Петровича ані сухим енциклопедистом, ані зверхнім демагогом, ані нудним моралістом. Його душа була й залишається щирою, заповзятою, вільною, свободолюбивою, шляхетною. Урешті, багатьом молодим викладачам він може дати фори своєю молодечою активністю, відкритістю до нового й оригінального. Величезна радість – відчувати себе його колегою, адже коли спілкуєшся з Володимиром Петровичем про найважливіші для науковців і викладачів речі, то повністю зникає формальна «статусна межа» – залишається тільки суть справи і живий, зацікавлений та вдумливий діалог.

Він уміє не лише загорітися новою ідеєю, а й віднайти вірних однодумців, захопити їх, а згодом зробити все, аби ідея перетворилася на реальність. Завдяки невтомній праці свого очільника (посаду ректора В. П. Кравець займає 27 років) Тернопільський національний університет імені Володимира Гнатюка став одним із найкращих в Україні.

В. П. Кравця шанують і цінують колеги, прислухаються до авторитетної думки аспіранти й докторанти, його люблять і поважають студенти. Насамперед за житейську мудрість, розум, толерантність, виваженість, доброту, за те, що Він живе активно, без покладання і сподівання на когось, із повною віддачею своїх здібностей і свого покликання.

Він пройшов різні етапи посадового росту. Кожна посада визначала певний обсяг обов’язків, рівень і характер взаємин із колегами по роботі: асистент, старший викладач, доцент, з 1983 р. – декан фізико-математичного факультету, з 1985 р. – проректор з навчальної роботи, з 1990 р. до цього часу – ректор Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (ТНПУ). У нього чимало офіційних і цілком заслужених статусів. 1999 р. В. П. Кравця обрано членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України, а 18 листопада 2010 р. – дійсним членом (академіком) Національної академії педагогічних наук (НАПН) України.

Щоденне життя академіка просте і водночас повне, насичене, розмаїте, адже він усією душею присутній в тому, що робить: у читанні щоденної преси, у приготуванні для рідних смачних страв, у виборі фруктів на ринку, у підготовці матеріалів для нових лекцій, у написанні нових книг, у спілкуванні з онуками, у годуванні рибок… Все сповнене глибокого внутрішнього смислу, все робиться з рідкісним у наш час відчуттям впорядкованості й гармонії, що присутні у повсякденності також.

Гадаю, що найбільше Володимир Петрович любить життя, людей, родину і свою роботу: з радістю проводить час удома з сім’єю, із задоволенням йде на роботу до колег та студентів, із приємністю спілкується з друзями.

Упевнена, що весь колектив нашого університету безмежно вдячний Володимирові Петровичу за те, що він є, що він єси. А це вже – не рівень якостей, ознак, предикатів, характеристик, це – допредикативна очевидність буття як такого.

Галина Груць,
доцент кафедри педагогіки та менеджменту освіти ТНПУ ім. В. Гнатюка 

Comments are closed.