Як і хто у Копичинцях відтворює знакові події України

Ролики історико-просвітницького проєкту «Бункер» — це розповідь про подію та її часткове відтворення. Зокрема, є ролики про козацтво, Холодноярівську республіку, Валуєвський циркуляр, УПА, Брест-Литовський мирний договір, розстріляне Відродження.

За два роки команда проєкту «Бункер» мистецького об’єднання Delirium із Копичинців (Гусятинський район) підготувала більше десяти відео тривалістю до 15 хвилин. Підзаголовок роликів — «Історія, що надихає».

«Ці відео про радість перемог і про гіркоту поразок у становленні незалежної держави. Мета проєкту — розповісти про історичні події та подивитись на них під різними кутами. Ми хочемо, щоби історія жила у майбутніх поколіннях і осідала твердим пластом у головах», — каже ініціатор «Бункеру» Володимир Ухач. 

Над фільмами учасники мистецького об’єднання Delirium працюють у підвальному приміщені Копичинецького народного аматорського театру ім. Богдана Лепкого, там же й проводять репетиції — більшість учасників проєкту грають у театрі, тож назва «Бункер» невипадкова.

Я поспілкувалась із Володимиром Ухачем, аби дізнатись більше про проєкт.  

— Яка концепція «Бункеру» — які події вас цікавлять передовсім, який кут висвітлення обрали?

— Задум проєкту — показати та навчити. Переконати, що історія цікава та багатогранна, а ще — циклічна. Також одним із наших передових завдань є створення високоякісного контенту, котрий буде цікаво дивитися й так здобувати необхідні знання в царині історії.

Насамперед інтерес у нас викликають події, котрі показують звитягу українців, виділяючи їх із маси скигліїв, котрі плачуть на попелищі великої країни. Факти боротьби, перемог і поразок. Процеси, що створювали та гартували плацдарми для цієї боротьби, вимальовували персоналій та виводили їх на арену подій. Нашою основною метою є показати, що Україна — це країна переможців, країна лідерів, а не пародія на тужливу думу, котру нам нав’язують.

— Чому мистецьке об’єднання вирішило зосередитись на історії?

— Ми працюємо у різних напрямках, але історія зараз у пріоритеті. Так, окрім «Бункеру», підтримуємо й поетичну діяльність. Минулого року вийшла моя збірка націоналістичної поезії «Три патрони», а перед тим — збірка нашого друга та учасника проєкту (співзасновника літературного збіговиська Delirium) Андрія Стефанця «Почуття Всесвіту». Ці книжки важливі в контексті нашого Delirium’у, як в просвітницькій діяльності, так і в духовній. Ми вболіваємо за досягнення кожного, бо це водночас і досягнення всього проєкту.

— Як з’явилась ідея не тільки розповідати про історичні події, а й частково відтворювати їх?

— Перші три випуски ми лише розповідали про події, а вже в четвертому застосували такий підхід. Він цікавіший для глядача, не такий сухий, як прості балачки, дає нагоду зануритися в подію з головою та частково пережити її. Це історичні факти в контексті ігрового кіно. Ми зрозуміли, що авдиторії такий формат сподобався, тож вирішили розвивати саме його.

— Який епізод був найскладнішим і найчасо-, ресурсозатратнішим?

— Напевне, епізод про Чортківську офензиву. Ми знімали його декілька днів (лише на вихідних, бо в будні всі зайняті на роботах). Ця частина була найскладніша й через підготовку костюмів, що розпочалася задовго до написання сценарію. Ідея відзняти ролик про офензиву тривалий час крутилася в голові, бо це близька територіально нам тема. До речі, думаю, до неї ми ще повернемося, бо вона досить обширна та насичена подіями.

Також складними були десятий та одинадцятий епізоди — у них ми задіяли більше, ніж зазвичай людей.

— Скільки часу потребує написання сюжету?

— Усе залежить від складності теми, того, скільки  інформації про неї можна знайти. Все починається з вибору події, потім читаємо, вчимо переглядаємо… а вже тоді, коли є базові знання, робимо накидку сценарію, і в процесі виправляємо, дописуємо, переписуємо… Користуємось історичною літературою, доповнюючи прогалини статтями з інтернету.

— Delirium — це творчий проєкт, тож скільки в роликах фактів, а скільки вигадки?

— Усі ролики «Бункеру» базуються на історичних фактах. Тобто ведучий озвучує тільки матеріали з книжок і статей, без прикрас і вигадок. Що ж до частини із ігровим кіно, його основою також є історичні факти. Так, тут присутня доля вигадки, проте тільки в незначних моментах, котрі не впливають на суть. Реконструкція ніколи не зможе точно відобразити подію — це всього лиш намагання показати, як воно могло б бути, звичайно, прикрашене сценічними образами.

— Якими критеріями керуєтесь, вибираючи місця для зйомок?

— Аби було поменше сучасного (сміється — А.З.). Дуже складно знайти автентичну архітектуру, відповідні інтер’єр чи природу… Для кожного випуску потрібне своє, так, для десятого необхідні були яма, берези, ліс. Для одинадцятого — тюремні підвали, самі розумієте, то така річ, що не на кожному кроці буває. Наш головний критерій вибору місця — воно бодай віддалено має вписуватись у подію.

— Прочитала, що сюжет про Холодноярівську республіку знімали в Копичинцях і Чорткові. Де зазвичай знімаєте матеріал?

— Переважно в Копичинцях, бо не завжди можемо організувати людей на виїзд кудись — це складно, як транспортно, так і по часу. 

— Були особливо прикметні локації?

— Для мене особливо прикметним було місце для одинадцятого випуску — підвальне приміщення Бучацької Єпархії УГКЦ у Чорткові, де містилася тюрма НКВД. Нам провели цікаву екскурсію цим місцем, розповіли про злочини, котрі відбувалися там, ми поспілкувалися зі зв’язковою УПА пані Марією Штепою — такі речі не забуваються. Ми вдячні, що випав шанс побувати у цьому місці. Важливо, що до наших зйомок поставилися з цікавістю та розумінням.  

Скільки триває підготовка — пошук вбрання, реквізитів, деталей, зброї, зрештою?

— Це залежить від випуску. Від вибору теми до готового відео проходить в середньому до двох місяців.

— Де берете костюми та реквізит?

— По-різному буває. Частково з реквізитом допомагає Копичинецький народний аматорський театр ім. Богдана Лепкого, велику частину речей придбали на секонд-хендах, а потім майстер по костюмах Ігор Богонос надав їм потрібного вигляду. Буває й так, що люди, котрі цікавляться нашим проєктом, допомагають з костюмами задарма, за що ми, безумовно, вдячні.

— Як часто після зйомок одяг доводиться ремонтувати?

— Ремонтувати, можливо, не так часто — переважно чистити та прати, бо зйомки — це й пилюка, й болото…

Чи бували екстремальні зйомки?

— Якщо чесно, кожні зйомки екстремальні (сміється — А.З.). Ми аматори, вчимося, поступово здобуваючи досвід, тому кожна зйомка — форс-мажор на форс-мажорові і форс-мажором підпирає. У головний день роботи над останнім у часі випуском наш оператор Сергій проспав початок зйомок — ледве достукалися до нього, ох і нервів пішло…

— Гадаю, у вас нерідко мали б виникати цікаві ситуації з людьми, котрі не знають, що відбувається, адже зйомки мають колоритний вигляд. Розкажіть про смішні випадки

— Такі бувають регулярно. Переважно, коли люди нас бачать, то різко заповільнюють ходу (така реакція просто супер) і так довго йдуть, розглядають, буває, сигналять з автомобілів, підходять, запитують. У восьмому випуску ми тягнули колючий дріт і перекопували землю, то досить перехожих збіглося подивитися. Казали: «Там, де колючий дріт, завжди щось цікаве». В іншому випуску, коли знімали сцену надворі, чоловіки дзвонили до когось і казали: «Та ми тут дивимося, як кіно знімають». Під час зйомок не помітили цього, побачили вже монтуючи відео. Тому зазвичай ми вибираємо малолюдні місця, щоби не відволікатися. 

— Над останнім у часі, одинадцятим епізодом, працювало близько 30 людей. Скільки зазвичай учасників зйомки?

— Усе залежить від масштабу події. Цей випуск був наймасовішим.

Дивлячись відео, варто не забувати, що головна робота кипить поза кадром — це праця освітлювача, оператора, тих, котрі допомагають в організації. Вони — кістяк проєкту, за це їм шана й вдячність, бо всі вони працюють на волонтерських засадах.

— Епізод, присвячений якій події, відзнімете найближчим часом?

— Це поки секрет. Але роботу над сценарієм уже розпочали, можливо, й над двома, а що та як вийде — невідомо поки навіть нам, тому не будемо розкривати карти. Скажу лише, що новим випускам «Бункера» неодмінно бути.

Запитувала Анна Золотнюк.

Фото надані Володимиром Ухачем.

-1 thoughts on “Як і хто у Копичинцях відтворює знакові події України

Коментарі вимкнені.