Тернопільський музикант Дмитро Губ’як: «Я впевнений, що бандура нас ще здивує»

«Бандура — унікальний інструмент, який ідентифікує український народ і Україну. У світі є небагато інструментів, які належать тільки одному народові. Бандура – саме така. Ні білоруси, поляки чи росіяни не мають інструменту, який би був подібний до неї за звучанням чи будовою. Я вважаю, що нині бандура недооцінена в культурному плані – вона могла б бути нашим унікальним мистецьким символом-брендом, який вирізняв би нас з-поміж інших», — каже бандурист, заслужений артист України, доцент Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, актор Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка Дмитро Губ’як.

Мій співрозмовник народився в родині музикантів, займається грою на бандурі з восьми років, вивчав історію цього інструменту, зробив багато обробок для нього, пише свої музичні композиції. Нещодавно в тернопільському «Бункермузі» пан Дмитро представив унікальну електробандуру, чим підкреслив те, що звучати вона може й автентично-давньо, й по-сучасному. Про це та інше я поспілкувалась із музикантом.

—  Бандура — інструмент давній, але більш характерний для східної частини нашої країни, в нас з’явився відносно недавно. Проте на всій території України його сприймають як автентичний. У чому ж його популярність нині?

— Так, бандура була більш притаманною для Східної та Центральної України, а на Західній — поширенішими були ліри. У нас  бандура з’явилась на початку двадцятого століття із Гнатом Хоткевичем, який концертував на Галичині, зокрема, й на Тернопільщині. Відтоді вона прижилась тут.

Можливо, популярність цього інструменту в його щирокому спектрі виражальних можливостей — на бандурі можна виконувати й давні думи, й класичні, й рокові, й джазові композиції. Така багатовимірність, очевидно, пов’язана з еволюцією інструменту. У минулому столітті відбувся бурхливий розвиток конструкції бандури: збільшення діапазону, кількості струн, розширення виражальних можливостей. Але я вважаю, що при всіх змінах – це та сама бандура, якою вона була століття тому. Важливо, що сьогодні існує велика родина кобзарських інструментів, зокрема, академічна й старосвітська бандури, кобза Вересая, торбан, бандура харківського типу. Дуже добре, що відображено старовинний тип інструментів і сучасний. Бандура еволюціонує. На відміну від таких інструментів, як фортепіано чи скрипка, розвиток яких завершено, бандура розвивається. Я впевнений, що вона нас ще здивує.

— Електробандура дивує. Розкажіть про цей інструмент.

— Моя електробандура – прототип, але прототип життєздатний. Це інструмент, з яким комфортно виступати. Її виготовили на львівській фабриці музичних інструментів «Трембіта». Власне, замовив її більше десяти років тому — створення було складним процесом із труднощами й пошуками.

Інструмент оснащено п’єзо-кабелем і магнітними звукознімачами. Перший найбільш звичний для визвучення акустичних інструментів, у тому числі бандур, і чогось нового в його використанні нема. Як на мене, електробандуру електробандурою робить використання електрозвукознімачів.

Важливо, що мій інструмент не надто важкий і транспортабельний. Деякі нюанси треба доопрацювати, але її звук перевершив мої очікування. Це робочий прототип, з яким комфортно працювати в різних жанрах і звучаннях.

— Власне, ці пошуки й велися, аби бандура звучала по-різному?

— Ні. Передовсім сучасна естрада передбачає використання апаратури: колонки, монітори, мікрофони. Акустичну бандуру дуже складно визвучувати, проблематично зняти красиво тембр, дуже часто, коли бандура звучить з іншими інструментами, її голос губиться, а визвучити так, аби її було помітно серед інших, дуже складно. І це стосується всіх випадків, навіть в оркестрі народних інструментів, коли двадцять бандуристів грають ту ж партію, її все одно погано чути, що вже казати, коли вона грає з роковими чи джазовими командами. Тому музиканти давно шукали спосіб визвучити бандуру так, аби вона повноцінно звучала серед інших інструментів. І електробандура дає таку можливість.

Що ж до звучання, то для мене було дуже важливо, аби зберігся характерний бандурний тембр — і він зберігся. Її звучання впізнаване, не дублює електрогітару. Воно залишається таким навіть коли використовую різноманітні ефекти, приміром, глибокий овердрайв.

— На концерті ви продемонстрували великий діапазон репертуару електробандури, виконавши класичні, народні, рокові, джазові, авторські композиції…

— На цьому інструменті можна грати його природним тембром чи дуже наближеним до нього, можна використовувати невеличку обробку чи виразні гітарні ефекти – овердрайв, квакер, фуз. Але до них треба пристосуватись – це виконання не зовсім звичне для бандруристів. Так — у електробандури є широкий спектр виконавських можливостей. Раніше деякі колеги були переконані, що на ній не можливо застосувати дісторшн чи овердрайв, але, як виявилось, таке можливо і я це продемонстрував.

На концерті я використав в основному свій матеріал, створений для електробандури: цілісні твори й фрагменти для ілюстрації того чи іншого ефекту, уривки композицій відомих рок-гутрів, акустичні композиції для звичайної бандури, виконав свої пісні та обробки народних. Всі ці різніноманітні твори звучали природно й цікаво.

— У вас значний композиторський досвід…

— Композицією займаюсь з тринадцяти років. Створюю  інструментальні твори, пісні, композиції для ансамблів різного складу, сольні композиції, написав багато аранжувань для народних пісень з використання джазової- та рокстилістики. Із останніми вийшов диск «Співа душа, бринить струна», який записав із львівськими друзями-музикантами. На тому дискові зібрав твори, де показав, що бандура може бути ведучим інструментом у роковому чи джазовому колективі.

А як пишеться пісня? Це дуже складно пояснити. Велику роль відіграє текст — він має торкати, бути мелодійним, ритмічним…

— Як вважаєте, чи може нині бандура об’єднати навколо себе український народ? 

— Бандура давно гуртує українців. Один із прикладів – заслужена самодіяльна струсівська капела бандуристів «Кобзар», котра існує вже 65 років – і стільки часу об’єднує навколо себе ентузіастів цього інструменту.

У бандурі мене особливо приваблює те, що вона залишається традиційним інструментом, котрий промовляє до нас із глибини віків нашою автентичною мовою, а водночас є дуже сучасною, тому нею можна розповідати про насущні проблеми й турботи і робити це зрозумілою для сучасників мовою. Я дуже радий, що електробандура з’явилась — моя й багатьох інших музикантів мрія втілена в життя. Це великий простір для розвитку, сподіваюсь, вона приверне увагу нових музикантів. І кобзарство, як традиційне мистецтво, що сягає Козаччини, йде в ногу з часом.

Анна Золотнюк.

Фото Юрій Зелененький.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *