За вистави тернопільського театрально-мистецького тижня глядачі голосували ногами

П’ять вистав показали у рамках театрального свята, котре влаштували у Тернополі. Таким мистецьким дійством минулого тижня відзначили 80-річчя професійної діяльності Тернопільського академічного обласного драмтеатру ім. Т.Шевченка та 95-річчя “Тернопільських театральних вечорів”, ініційованих самим Лесем Курбасом, пише 20 ХВИЛИН.

– Ми підійшли до ювілею, маючи у доробку чималий репертуар, – каже директор драмтеатру ім. Т.Шевченка Ігор Сачко. – У нас переповнені зали на дитячих виставах і на гастролях. Для усього колективу робота в театрі – стиль життя, творчість і хобі водночас.

Публіку наситили

Святкування, котрі розпочали прем’єрою вистави “Мазепа”, завершилися 17 грудня урочистою академією. Там і підбили підсумки фестивалю. Привітати тернопільських театралів приїхали колеги з Полтави, Івано-Франківська, Львова та Луцька.

Тернополяни довели, що люблять театр. На прем’єрі “Мазепи” та найбільш нашумілих виставах – “Солодка Даруся” і “Небилиці про Івана…” – у залі не було жодного вільного місця. Більше того, чимало молоді стояло у проходах. Час від часу постановки переривали гучні оплески. Не скупилися тернополяни і на тривалі овації в кінці кожної з вистав.

Публіка впродовж тижня мала змогу порівняти роботи різних режисерів і театральних колективів та зробити власні висновки. І хоча поряд зі схвальними відгуками була й критика, проте можна стверджувати, що фестиваль став справжньою подією для міста.

Дивували масовістю

Першими представили свою роботу тернопільські актори. Прем’єра вистави “Мазепа. Сповідь перед людьми і часом” вразила великою кількістю дійових осіб. Ще б пак! Адже режисер-постановник, співавтор сценічного варіанту, народний артист Олег Мосійчук задіяв не лише весь колектив шевченківців, а й студентів четвертого курсу акторського відділення Інституту мистецтв Тернопільського педуніверситету. Головного героя зіграв народний артист В’ячеслав Хім’як.

– Це дуже непросто зіграти мудрого гетьмана, якого зрадили, – зазначив актор. – Чим менше в актора тексту і чим більше мовчання, тим важче. До того ж, постать Мазепи не лише велична, а й суперечлива.

У виставі тогочасні події порівняли зі сценками з вертепу: зокрема царем Іродом стає Петро І, а його слуги – князь Меншиков і полковник Скорін – катами українського народу.

Ще одна цікава постать у виставі – блазень. Цю роль зіграв народний артист Володимир Ячмінський. Саме з його вуст злітають багато мудрих і пророчих фраз, як от, приміром, про гетьмана: “Про вас говоритимуть довго. Брехатимуть”.

– У цій виставі мені дуже сподобалося музичне та світлове оформлення, – ділиться враженнями просвітянка Дарія Чубата. – Гарно попрацював художник. Хім’як непогано впорався з роллю гетьмана, а от щодо закоханого – трохи не дотягнув. Прокопова прекрасно зіграла Мотрю. Правда, її репліки на задньому плані сцени прозвучати приглушено. Ця вистава, як на мене, досить актуальна для нашого часу.

Пригощали короваєм

Гості – академічний театр ім. М.Гоголя представив фантасмагоричну трагікомедію “Шинель”13 грудня. Перед виставою директори Тернопільського і Полтавського театрів обмінялися символічними подарунками. Заслужений артист Ігор Сачко вручив своєму полтавському колезі сувенірну тарілку з пейзажем Тернополя, книжку про наше місто і ручку “Паркер”. Натомість отримав коровай на вишитому рушнику, а головний режисер Олег Мосійчук – сувенірну бандуру. В антракті тим короваєм пригостили глядачів. Свою повагу до приїжджих акторів засвідчили дві вчительки-пенсіонерки. Вони зібрали у своєму під’їзді невеличку суму, щоб пригостити акторів цукерками.

“Даруся” приголомшила

У третій день фестивалю був аншлаг. Шевченківців вітали франківці. Вони привезли “Солодку Дарусю”, що стала сенсацією в театральному житті України та змусила заговорити про Івано-Франківський театр, як такий, що має потенціал для виходу на світовий рівень. Вистава вразила глядачів глибоким філософським змістом. Щоправда, важкувато було зрозуміти хід подій тим, хто не знайомий з оригінальним твором Марії Матіос. Врешті актори довели всім, що найкращі солодощі можуть перетворитися на гірку отруту, наймиліша людина – на ворога, любов – на прокляття, а німота іноді є сильнішою за найгучніші слова.

– Я читав роман, тому вистава мені дуже сподобалася, – каже тернополянин Ігор Климчук. – Враження підсилювали повтори епізодів із цукерком і театр тіней. Проте люди, які сиділи поруч зі мною і не знали сюжету книжки, дещо нудьгували, не розуміючи, що відбувається на сцені. Респект акторкам, які зіграли сусідок-щебетух, а також головним героїням – маленькій і дорослій Дарусі. Молодці!

Сміялися і нудьгували

Значне пожвавлення і щирий сміх викликали “Небилиці про Івана…” за кіносценарієм Івана Миколайчука. Примітно, що для цієї постановки актори були змушені освоїти професію народних музик і навчитися грати на гуцульських інструментах. Події розвивалися дуже динамічно. Головний герой Іван спершу співав, потім розбудив молоду попадю, яка серед білого дня спала на печі, сповідався перед її чоловіком, вкравши при цьому золотий годинник, обдурив пана, сватав столітню бабу, навіть спробував себе в ролі судді. Причому весь час шукав правду і свою долю.

– Постановка цікава, проте, як на мене, жарти над богослужінням і сміх над патріотичними піснями – це занадто, – зазначила літня тернополянка пані Марія. – Також мене неприємно вразили оплески, коли прозвучала пісня “Широка страна моя родная”.

Останньою виставою мистецького тижня стала трагедія “Гамлет”. Її показали актори Волинського академічного театру. Особливо дивним був фінал постновки: коли загинули всі головні герої, із залу піднявся режисер у сучасному костюмі, тримаючи в руках аркуш із написом “Я маю права на цю виставу”.

– Щось “Гамлет” їм не дуже вдався, я ледь не заснув, – сказав, позіхаючи, молодий чоловік, виходячи з театру разом із супутницею.

Коментар

Ігор САЧКО (52 р.), директор драмтеатру ім. Т.Шевченка, заслужений артист:

– Фестиваль відбувся. Його було легко зробити, бо ми не відчували диктату згори. Разом із головним режисером театру Олегом Мосійчуком ми підібрали хороший репертуар. Я заручився підтримкою друзів і меценатів. Державної підтримки не було, але, може, це й на краще. Це стало для нас додатковим стимулом. Ми склали іспит перед глядачем. Я дуже радий, що до нас приїхали інші театри, і що публіка дуже тепло їх прийняла. Метою дійства було повернути глядача в театр. І нам це вдалося. Прийшла і влада. Між нами розпочався діалог. А це дуже важливо. Особисто для мене не має більшої радості ніж та, що за театр глядач голосує ногами. Низько кланяюсь йому за це.

“Родзинки” фестивалю

– Місцевій публіці запропонували переглянути фантасмагоричну трагікомедію “Шинель” за Миколою Гоголем, драму “Солодка Даруся” за однойменним твором Марії Матіос, “Небилиці про Івана, знайдені у старій скрині з написами” за кіносценарієм Івана Миколайчука та шекспірівську трагедію “Гамлет”.

– Знахідка режисера у “Мазепі” – вертеп на задньому плані сцени. Саме там стоїть матір гетьмана на початку вистави. Мазепа сповідається перед нею. Там розгортаються і найдраматичніші події – лютує Петро І, дізнавшись про зраду, страчують генерального суддю Василя Кочубея, відбувається битва за Батурин.

– У 15-ти епізодах, з котрих складалася вистава “Шинель”, актори представили історію про те, як вбивають людське “я”. Події розвиваються в “одному департаменті”, де за безглуздими заняттями животіють чиновники, нездатні бачити поруч із собою іншу людину. Та все ж суть постановки в тому, що людина – не безнадійна.

– Режисерська знахідка у “Солодкій Дарусі” – екран на задньому плані сцени. На ньому з’являються титри, сповіщаючи про три драми. Водночас, цей екран стає ширмою для театру тіней. На авансцені – дві лавки. На одній збираються сусідки Марійка і Варварка, коментуючи хід подій, на іншій – головна героїня Даруся, її батьки та інші люди.

– Головний герой “Небилиць про Івана…” піднявся на сцену із залу. Спочатку він розучив нехитру пісню із глядачами. Частина публіки співала: “Гайда-дзумба-дзумба –дза”, а інша: “Пр-р, пр-р…”. Завдяки цій “пісні” Іван зцілив сліпих на сцені.

– Багатьох глядачів трохи збило з пантелику, що на сцену, де стояла труна з тілом покійного короля, із залу під час вистави “Гамлет” почали підніматися дійові особи з вінками у руках.