Леся Герас з Чорткова – невідома героїня Небесної Сотні

29 листопада сповнився рік, відколи трагічно загинула непересічна особистість, гро­мадська діячка, активістка – чортківчанка Леся Герас. Нині по вулиці Пігути у Чорткові, де проживала О. Герас, було освячено меморіальну дошку патріотці й активній учасниці Євромайдану.

Зі спогадів очевидців, покликом серця Леся Герас уже була на Євромайдані, та доїхати до Києва, на жаль, не судилося. 29 листопада, о 3.20, поблизу села Уланів, Хмільницького району, Вінницької області – громадська діячка з Чорткова стала єдиною жертвою випадкової аварії. До столиці курсувала «бусом» разом із однодумцями-краянами. Лікарі швидкої на місці трагедії ще на­рахували у пані Лесі 13 ударів серця і вона відійшла у вічність…
…Із КамАЗа, що ру­хався назустріч мікроавтобусу «Мерседес-Віто», несподівано злетіли тент і залізна труба та про­били лобове скло «буса». Удар був надзвичайно сильним, адже тру­ба сягала трьох метрів (діаметр — 40 мм). Вона зачепила водія і смертельно травмувала 63-річну Лесю Герас. Водій КамАЗа відразу й не побачив, що накоїв, його вже дорогою до Хмільника наздогна­ли працівники ДАІ і повідомили страшну звічтку. 30-річний водій Ка­мАЗа, мешканець Житомирщини, перевозив зерно на елеватор у Хмільник. Як згодом з’ясувалося, погано закріпив брезент, тому труба зірвалася. Та скоєного, на жаль, не відмінити.
Коли почалися мітинги на підтримку євроінтеграції України, Леся Герас вийшла пер­шою на чортківський Майдан — пояснювала людям важливість цього політичного кроку, підтримувала духовно. Її навіть запросили місцеві депутати на сесію міської ради. Ще остаточ­но не було відомо, чи президент підпише Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, та пані Леся вже їхала до Києва. Небайдужі мешканці Чорткова зібрали для київського Євромайдану 5 тисяч гривень і передали через свою активістку.
Пані Леся зналася з багатьма політиками, з Днем народжен­ня її вітали і Кайда, і Тягнибок, і Ляшко, й активісти зі Східної України….
У фатальному бусі мав їхати і по­братим пані Лесі Володимир Чепига. Перед від’їздом громадська діячка просила його: «Моліться за нас!».
Без неї опустів Майдан і, зрештою, увесь Чортків, адже без її участі не відбувалася жодна громадська акція у районі, осо­бливо вона відстоювала питання чорнобильців. Коли у 2011-ому році чорнобильцям, а Чортків на­лежить до зони, що зазнала знач­ного ураження радіацією, уряд «урізав» надбавку до пенсії, то Леся виступила на захист людей. Їздила в Київ, пікетувала будівлі уряду, виступали на центральних теле­каналах, їх, активістів, розганяли і труїли газом… Але Леся не боя­лася, бо вважала цю справу своїм обов’язком перед людьми. Її пова­жали за чесність, справедливість і жертовність. Пані Леся нале­жала до церкви адвентистів сьо­мого дня, котра стоїть осторонь політики, але жінка не могла бути пасивним спостерігачем беззакон­ня і несправедливості у державі. Леся Герас жила і померла за ідею, за простих українців!

Ось декілька фактів зі спогадів Наталії БУГЕРКО) очевидиці тих жахливих подій.
«Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо. 15,13).
«Ця жінка жодного дня не була на київському Майдані, вона не постраждала від міліцейського свавілля, і вже три місяці спочи­вала, коли відбувалися розстріли на Інститутській. І все ж, Її спра­ведливо можна назвати першою, хоч і невідомою, героїнею Небесної Сотні. Герой – це не той, хто по­мер в певний момент у певному місці, а той, хто своїм життям служив іншим і за покликом душі, нехтуючи власною вигодою і без­пекою, опинився в той момент у тому місці.
Саме цей внутрішній го­лос справедливості і привів пані Лесю рік назад до тієї рокової маршрутки, що їхала на Май­дан. То була остання поїздка в її житті. Чиста випадковість, еле­ментарна хлопська халатність – і нитка життя свідомої, побожної, активної, цікавої і веселої жіночки дочасно обірвалась. Хіба міг по­думати водій вантажівки, що незакріплена труба, якою він придавив брезент, зірветься, продірявить скло і розтрощить голову пані Лесі?
Ми були знайомі з нею всього 6 годин. За цей час я встигла пізнати й захопитися її сильним характером. Найперше мене вра­зило, наскільки легко й невимуше­но вона запропонувала помолити­ся перед дорогою (для скептиків: смерть настала раптово, уві сні, здається, вона не мучилася). Другий момент уже туманить­ся в пам’яті: була ніч і хотілося спати. Пані Леся швидко стала центром, навколо якого крутився наш маленький мікросвіт у тій маршрутці. Саме тоді зрозуміла, поруч з якою неординарною лю­диною я їду. Жаль, що тоді ми не поспілкувалися більше: я поринула у царство снів…
І момент третій: рапто­вий сильний удар і пані Леся із за­кривавленою головою… За 11 хв. на місце аварії далеко за містом примчала швидка, та серце зупи­нилося через 10хв. і пару секунд… Не встигли… А якби й встиг­ли, то… Рана несумісна із жит­тям… Хоч швидка й приїхала оперативно, даїшники нас на морозі (вікно-то розбите! благо, була ще одна маршрутка, де ми по черзі грілися) змусили чекати себе 6 годин! Надіюся, ця перша жертва революції Гідності, як і сотня інших не буде дарем­ною, а закладе міцний, освячений кров’ю, фундамент у будівництві дійсно християнської країни, де людяність і повага до іншого за­ймають перше місце і логічно ви­пливають із любови до Бога.
Пам’ятаймо про пані Лесю! Пам’ятаймо про цю щиру жіночку, для якої не існувало сло­ва «байдужість»! Вшануймо її і тепер уже сотні інших жертв своїм гідним життям! Вони по­мерли, щоб ми жили, тож із нашої доброї повсякденної поведінки збудуймо їм величний і непохит­ний пам’ятник у наших серцях і серцях наших дітей, внуків, правнуків… Пам’ятник, що не стоятиме, а діятиме віки.
Спочивайте з Богом, пані Лесю! До зустрічі в небі!»

Чортківський Вісник