Обличчя Тернополя: Юлія Швець любить танцювати на вокзалі та розмовляти з незнайомцями

«Погляд» започаткував проект «Обличчя Тернополя». Ми розповідаємо про людей, які живуть у файному місті, про їх життя та мрії.

Знайомтеся – Юлія Швець.

Відколи стала студенткою, обов’язково додаю Русланівна, бо маю одногрупницю – абсолютну тезку. Ніколи б не подумала, що з 17-ти років до мене вже звертатимуться по-імені й по-батькові доктори наук та доценти. Але звучить елегантно. Тому не пручаюсь.

Народилась я в стінах пологового будинку №2 міста Тернополя, на жаль в медкартці номер палати не вказали, тому, наразі, це найточніші координати.

Займаюсь поперемінно то самовдосконаленням,то культивуванням власного деградування. Часто переключаюсь з однієї крайності на іншу кілька разів протягом дня. Але якщо повернутись до щоденної прози, то вивчаю у тернопільському педагогічному журналістику ось уже другий рік.

Хобі? Якщо відверто, то ніколи до кінця не розуміла, що хочуть почути люди, коли запитують про моє хобі і що взагалі вкладають в це поняття.

Колись напишу книгу про те, що я люблю робити. Люблю дивитись, як йде пара з рота, коли на вулиці холодно. Люблю танцювати в маршрутках, коли звучить улюблена музика. Хоча це може бути і черга в Ощадбанку чи навіть вокзал. Люблю слухати людей і рипіння снігу під ногами, і шарудіння опалого листя там же… люблю усе слухати. Але про це можна тижнями говорити.

Завжди думала, що моя фобія – павуки, але одного разу мені сказали, що найбільший мій страх – програти. Зараз гадаю, що найбільше боюся зливатися з сірою масою. Це радше гидко, ніж страшно.

Я багацько хочу, але не знаю, чи про щось мрію. В моєму уявленні мрія – це щось глобальне. На зразок – врятувати Африку від голоду. Але зараз нічого подібного не переживаю.

Тернопіль люблю за те, що він не метушливий. У кожному кутку файного міста відчуваю себе якось… по-домашньому. Була у багатьох красивіших, старіших, більших містах. Але вони схожі на красивий торт. Якби я їла його щодня, то колись би мене знудило. Тернопіль, як вода – його не втомлююсь пити.

Тернополянам бажаю свободи. Не проголошеної кимось і не задекларованої. Будьте вільними всередині і не соромтесь діяти, як відчуваєте, і говорити, як думаєте. І, попри всі застереження мами з татом, частіше розмовляйте з незнайомцями.