“Просто є люди, для яких честь – віддати життя за свою країну”, – друзі сумують за Степаном Стефураком, який загинув у зоні АТО

Знаєте, коли хочуть хоч якось передати жах війни, говорять, що це – тисячі, мільйони невинних жертв. Господи, чи хтось взагалі до кінця усвідомлює, що таке, ці тисячі?…Чи просто так апелюють штампованими фразами, намагаючись переконати в чомусь ? І всі у відповідь бідкаються, співчутливо хитають головами, з розумінням і болем. Але… Наша свідомість не може охопити біль тисяч. Ні ти, ні я не розуміємо цих страшних відчуттів.

Збагни, рве з середини, коли гине одна близька людина. Коли їй 19 років, наприклад. Коли ти давно її знаєш. Коли у вас купа спільних спогадів. Коли ви постійно сварились, а потім мирились. Коли разом робили революцію, а потім разом були 4 місяці на вишкільній базі, пліч-о-пліч вивчали військову справу. Коли ви були дуже близькі. Коли вона телефонує запитати як діяти: казати мамі про те, що на війні, чи продовжувати брехати, що на навчанні. Щоб мама була спокійна. І тут приходить смс, що ця людина 200-та – мертва.

24-ий, я про тебе. Знаєш, ненавиджу тебе. Як ти міг так? А як тепер твоїй мамі? Ти ж так хотів, щоб вона була спокійна…

А він не винен. Просто є люди, для яких честь – віддати життя за свою країну. За Україну. І в такі моменти я щиро ненавиджу цю боротьбу. Боротьбу, що забирає найкращих, найрідніших. Боротьбу, якій ми віддаємо усе без тіні вагань. А отримуємо у відповідь звістки про смерть.

Одна близька людина…. А ті тисячі жертв – це теж тисячі чиїхось близьких людей. Це ж те, що ми ніколи не відчуємо. Це ж те, що може просто знищити нас. 24-ий, малий, я, знаєш, дуже тебе люблю. Пробач, якщо щось не так було. Та втім, все одно вже. Сподіваюсь, там тобі буде легко.

Алла Пушкарчук

Comments are closed.