“Щастя – бути потрібною…” (заслужена артистка України Марія Гонта святкує ювілей)

Коли спостерігаєш, як перетинає Театральний майдан заслужена артистка України Марія Гонта, мимоволі починаєш вірити, що театр – це храм мистецтва, а служать у ньому особливі люди. Вона ніколи не підводила, не запізнювалась, не сперечалася з режисерами, не обговорювала колег. Вона просто добре робила свою роботу. Власне, продовжує робити. 17 грудня актрисі виповнюється… Не наважуюсь рахувати роки цій жінці. Краще озирнімося на моменти, які актрисі хочеться згадати…

На початку своєї творчої біографії випускниця Дубенського культосвітнього училища керувала хором, причому так успішно, що колектив потрапляв на огляди художньої самодіяльності усіх рівнів. Коли справа дійшла до перемоги у Республіканському, Марію Гонту делегували до Москви як солістку – виконавицю колгоспних частівок. Після повернення у Рівненському обласному управлінні культури запропонували повчитися у студії при театрі. Вчилася, працюючи у трупі Рівненського обласного театру, чемно виконуючи вказівки режисерів, переймаючи досвід старших акторів.

Дівчина мала гарний голос, тому призначили на роль Яринки у “Весіллі в Малинівці” та на роль Улянки у “Сватанні на Гончарівці” в третю чергу. Молода актриса й гадки не мала, що таке сопрано, тому співала, як було прийнято у їхньому селі – відкритим звуком, але у її голосі побачили перспективу і почали займатися. За 3 роки Марія опанувала ще й вокальний фах.

Про те, що Тернопільський театр шукає актрису на Наталку Полтавку прочитала у 1962 році  в журналі  “Радянська культура”. На суд художньої ради, без якої тоді у театрах не вирішували нічого, запропонувала “Хусточко моя” зі “Сватання на Гончарівці”, а потім дует Андрія і Яринки з “Весілля в Малинівці” (з Володимиром Ячмінським). Відтоді разом з чоловіком Миколою Веніславським осіли у Тернополі.

У Тернополі, визнає пані Марія, почалася справжня творчість. Про Марію Гонту заговорили як про актрису у 1964-му році після ролі Ланкової у виставі за п”єсою О.Коломійця “Чебрець пахне сонцем”. А далі була Оксана у “Запорожці за Дунаєм”. Один з чиновників, який сидів у залі, зізнався, що під час виконання романсу “Місяцю ясний” бачив місяць і зорі і вірив, що актриса співає для них.

Актриса вважає, що їй у житті пощастило, бо на неї одразу звернули увагу режисери – Ярослав Геляс, Римма Степаненко, трохи згодом Павло Загребельний і Анатолій Горчинський. Із Загребельним мешкали поруч. Сусід-колега багато підказував молодій актрисі. Першими режисерськими роботами молодого Загребельного були казочки. Марія Євгенівна з насолодою згадує роль Кози у виставі “Коза Дереза”. Пані Марія і в зрілі роки залишається слухняною акторкою. “Слово режисера – закон”, – каже вона. – “Збоку видно краще”.

Кожна молода актриса має роль-мрію. У Марії Гонти таких було дві: одну зіграла, іншу – ні. Роль Катрі в “Не судилося”була успішною, а от Анни в “Украденому щасті” так і не дочекалася. Потім була мрія про роль Матінки Кураж в однойменній п’єсі Б.Брехта. “Тепер рада будь-якому виходу на сцену, навіть у масовці, але навіть до невеличкої ролі ставлюся з трепетом”, – говорить Марія Євгенівна. Загалом, актриса не любить грати негативні ролі, налаштовує себе на позитивних героїнь. Навіть у житті, вирішуючи певні жіночі проблеми,  думає: а як би вчинила моя героїня?

Вислів “служити театру” до цієї актриси підходить найбільше. Марія Євгенівна ніколи не дозволяє прийти впритул до виходу, навіть якщо виходить у другій дії. Вона слухає атмосферу залу і сцени, аби знати в якій тональності розпочати свій вихід. “Якби поставити на шальки терезів творчу сім’ю і кровну, хтозна що би переважило. А надто тепер, коли чоловік відійшов в інший світ, а у дітей свої інтереси”, – зізнається актриса.

У творчій біографії актриси були перерви, вочевидь, так складався репертуар театру. Проте зараз Марію Євгенівну активно залучають.  Роль Віолетти в “Супниці” у постановці В.Жили за п’єсою Р.Ламуре, яку бенефіціантка зіграє з нагоди ювілею, не дає розхолоджуватися ні їй, ні молодим акторам, які поруч із нею. За півстоліття на тернопільській сцені актриса створила понад сотню розмаїтих образів і у день свого народження заслужена артистка України Марія Гонта так хоче вірити, що потрібна театру, як він потрібен їй.

Адріана Білецька, новини Тернополя “Погляд”