Ректор ТНТУ Петро Ясній: “Стипендію витрачав на їжу, поїздки додому, на підручники та художню літературу”

У Тернополі на рік – аж чотири Дні студента: 25 січня – Тетянин день і свято всіх студентів, 17 вересня відзначають День тернопільського студента, 17 жовтня – День українського студента, 17 листопада – офіційний Міжнародний день студента. З нагоди нинішнього, хоч і неофіційного свята, “Погляд” підготував ряд інтерв’ю із тернопільськими ректорами, у яких ми запитали про їхні студентські роки. Першим був ректор Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя Петро Володимирович Ясній. Пропонуємо ознайомитися з нотатками нашої розмови.

Бути інженером – престижно

– Студентські роки я провів у вищому навчальному закладі, в якому тепер працюю ректором, щоправда тоді він називався Тернопільським філіалом “Львівського технічного інституту”. На вступних іспитах у 1968 році складав математику (усно та письмово), фізику, українську мову та літературу. Навчався за спеціальністю “Технології машинобудування, металорізальні верстати та інструменти”. Це якраз був період розвитку індустрії західного регіону України, зокрема в Тернополі діяли завод “Ватра”, Комбайновий завод, “Текстерно”. Бути інженером тоді вважалося престижно.

Найважчими дисциплінами для студентів були математика і нарисна геометрія. Особливо важко було скласти іспит у доцента Діни Пилипівни Мельник, домовитися з нею за оцінку без знань не міг ніхто. Певна категорія студентів, які не могли скласти цей екзамен, навіть переводилися у “Львівську політехніку”, а після другого курсу, коли математика закінчувалася, поверталися назад у Тернопіль.

Моїми улюбленими предметами були “Опір матеріалів”, “Деталі машин”, математика, яку зокрема читали Діна Пилипівна та Олександра Миколаївна Самборська, яка досі працює в ТНТУ ім. І. Пулюя. Мій колишній викладач філософії Віктор Володимирович Лобас теж ще працює у нас. На жаль, покійний Богдан Михайлович Гладьо читав “Теорію машин і механізмів”, я захищав у нього курсову, розробляв наукові проекти під його керівництвом. Правду кажуть: неважливо, яку школу ти закінчив, важливо – хто був твоїм вчителем. Мені пощастило з наставниками!

На стипендію відмінника можна було купити 40 кг м’яса

Стипендія була не у всіх, звичайна становила 35 карбованців, підвищена – 40 крб. Для порівняння у цінах: кілограм м’яса коштував 1 карбованець. Орієнтовно, на стипендію відмінника можна було купити 40 кг м’яса (усміхається – ред.). Я мав підвищену стипендію, яку витрачав на їжу, поїздки додому, на підручники та художню літературу.

Будучи студентом жив в гуртожитку на вул. Танцорова, що біля колишнього кінотеатру “Україна”. У невеликій кімнаті нас було шестеро. Щодня двоє чергових по кімнаті мили посуд, витирали пил, порядок був за замовчуванням. На першому поверсі в гуртожитку жили хлопці, дівчата – на другому, на кожному були кімнати наших викладачів, які приїхали в Тернопіль з інших міст.

Зранку перед парами студенти зазвичай снідали у кафе на вул. Кульчицької, купували какао з булочкою. Обідали в кафе “Космос”, в так званій “Офіцерській столовій” чи в “Домовій кухні” на вул. Шашкевича. Вартість обіду обходилася у 40-50 копійок. Вечеряли зазвичай в гуртожитку: класична страва – варена чи смажена картопля з молоком чи кефіром.

Щоб потрапити в бібліотеку, студенти стояли у чергах

До іспитів більшість студентів готувалися грунтовно. Зараз у читальних залах бібліотек мало кого побачиш, а колись туди потрапити було проблемно, іноді доводилося чекати у довгій черзі в коридорі, поки звільниться місце.

У вільний час ходили в кіно, на концерти, особливо користувався популярністю в молоді польський вокально-інструментальний ансамбль, біт-гурт “Червоні гітари”. Часто в університеті відбувалися творчі зустрічі з поетами, письменниками. Спорт теж був у попиті, зокрема я два роки поспіль відвідував секцію з класичної боротьби.

Футбол – не підстава, щоб не вчитися

На стадіоні біля гуртожитку студенти часто грали в футбол із викладачами. Після гри і пива з ними могли випити, але наступного дня, якщо студент не знав предмет викладача, з яким вчора був в одній команді, з легкої руки отримував двійку, мовляв футбол – не підстава, щоб не вчитися.

У нас була дуже дружна група з 30 осіб, третину становили дівчата.

Вважаю, теперішні і колишні студенти не відрізняються. Але тоді було простіше з працевлаштуванням. Усіх студентів розподіляли на роботу за направленням. Розподіл відбувався згідно з рейтинговою системою: спочатку право вибору надавали найуспішнішим студентам. Були різні варіанти: з житлом і без. Я, приміром, був направлений на роботу в Ужгородський машино-будівний завод, де нам обіцяли житло, але як виявилося, гуртожиток, в якому мали жити, ще не добудовали. Поселилися в так звану “ленінську кімнату”, площею орієнтовно 80 кв. метрів, де жили всі молоді спеціалісти і навіть дві сім’ї.

Потім служив в армії – в залізничних військах м. Ярославль у Росії. У 1975-77 роках працював у науково-дослідному секторі Тернопільського філіалу Львівського політехнічного інституту, а згодом став аспірантом Інституту проблем міцності Академії наук України. Захистив кандидатську, згодом докторську дисертацію, тема якої пов’язана із вивченням міцності матеріалів корпусів атомних реакторів.

У компетенцію ректора входить все

У 1992 році попередній ректор ТНТУ (на той час  Тернопільський приладобудівний інститут), професор Олег Шаблій, який теж був моїм викладачем з теоретичної механіки, запросив працювати в інституті. Спочатку я був завідуючим кафедрою “Матеріалознавства”, проректором з наукової роботи, а у 2007 році на виборах трудового колективу університету обраний ректором.

У компетенцію ректора входить все (усміхається – ред.) – господарська, фінансова, наукова робота, міжнародна діяльність, організація навчального процесу. За що я люблю свою роботу? Насамперед, за простір для творчості і можливість реалізувати свої ідеї.

Хобі

У рідкісний вільний час люблю плавати, риболовлю (найбільший улов – короп вагою 3,5 кг), почитати художню літературу та наукові статті.

З нагоди Дня українського студента бажаю нинішнім студентам розуміти, для чого вони прийшли в університет, здобути знання, уміння і навики, необхідні для майбутнього професійного зростання. Студентство – це передусім роки молодості, знайомства з друзями на все життя. Бажаю всім мирного неба, успішної кар’єри і доброї долі!

Підготувала Ірина Юрко.

Фото автора та з приватної галереї Петра Володимировича Яснія.