Тетяна Гамера–Шмирко з Тернопільщини за рік перетворилася на нову зірку легкої атлетики, побивши рекорд України

У квітні минулого року в Кракові Тетяна Гамера–Шмирко вперше в житті вийшла на старт марафону й несподівано здобула перемогу на цьому престижному щорічному турнірі. Багато хто подумав: це ніби як уперше взяти в руки зброю — й поцілити одразу в «яблучко». Другий «постріл» Тетяни вийшов теж прицільним: через півроку на чемпіонаті світу в корейському Тегу уродженка Тернопільщини фінішувала 15–ю, ставши найкращою з українських марафонок, і при цьому показала нормативний час категорії А, який дозволяє виступити на Олімпіаді в Лондоні. Напрочуд вдалою вийшла й третя марафонська спроба Гамери: трохи більше місяця тому вона побила рекорд України, фінішувавши в Осаці другою з часом 2 год. 24 хв. 46 сек.

Такого стрімкого сходження Тетяни могло й не бути, якби не обставини, що змусили худорляву легкоатлетку, яка спеціалізувалася на дистанції 1,5 км, змінити амплуа.

Перехід до найвиснажливішої дисципліни спортсменка сприйняла спокійно. Як зізналася Таня, пошуки тренера, котрий погодився б займатися з «неперспективною» підопічною рівня кандидата в майстри спорту, тривали довго, тож вона була готова на будь–які випробовування, аби тільки змагатися на високому рівні. Про приємні і не дуже миттєвості своєї професії 28–річна нова зірка вітчизняної легкої атлетики розповіла «Україні молодій».

«Перед марафоном дотримуємося вуглеводної дієти»

— Тетяно, після того як ви оновили найкраще досягнення України в марафонському бігу, можете сказати — рекорди б’ються випадково чи це наслідок тривалої, цілеспрямованої підготовки?

— Звичайно, мій рекорд — подія запланована, яка не відбулася б без допомоги мого тренера, Ігоря Миколайовича Осьмака. Для мене була дуже важлива його підтримка, особливо напередодні старту в Осаці. Хочеться йому подякувати за копітку та кваліфіковану роботу, терпіння, увагу. Він зробив усе для того, аби я побила рекорд України.

— На чому найбільше концентрувалася увага вашого наставника перед тим стартом у Японії?

— Власне, їдучи на змагання в Японію, я вже була готова бігти «по національному рекорду». Проте часто буває так, що ти готовий показати максимальний результат, але виконати заплановане не вдається. Відтак мій наставник стежив за тим, щоб нічого не завадило мені реалізувати свій потенціал.

Насамперед Ігор Миколайович інспектував мою їжу. На марафонах дуже часто «хапає» печінка — від неправильного харчування напередодні старту виникає біль, який просто не дозволяє фінішувати. Тож перед тим, як я приймала їжу, тренер перевіряв усі продукти на жирність, солоність.

— Цікаво дізнатися про нюанси харчування марафонців. Яка в них дієта?

— Перед змаганнями дотримуємося вуглеводної дієти. За тиждень до старту упродовж трьох днів повністю виключаємо із раціону вуглеводи, а потім за три дні перед стартом ними ж і насичуємо організм.

«Щоб відновити кондиції після марафону, організму потрібно три місяці»

— Перш ніж стати марафонкою, ви довгий час виступали на 1,5 км. Коли вам сказали, що будете бігати 42 км, як ви до цього поставилися?

— Такого не було, що я одразу взяла й побігла марафон. Марафонцями відразу не стають. Спочатку я змагалася на п’яти кілометрах, потім пробувала «десятку», а вже в процесі роботи тренер побачив, що я маю хорошу витривалість і можу бігти наддовгі дистанції.

— А які якості, окрім витривалості, потрібно мати марафонцеві?

— Здорове серце та велику життєву ємність легень.

— Стан цих органів у вас досліджували у діагностичних центрах чи оцінювали «на око»?

— Загалом, висновки щодо моїх кондицій робилися тренером з висоти його досвіду.

Хоча висновок щодо серця давали таки лікарі. А в майбутньому я планую пройти поглиблене медичне обстеження, щоб знати можливості свого організму.

— Кажуть, що успіх приходить тоді, коли займаєшся улюбленою справою. Чим привабила вас неймовірно складна дисципліна — марафон — і чому ви відмовилися від бігу на менш виснажливих півтора кілометрах?

— Справді, після 1,5 км організм відновлюється набагато швидше — десь за тиждень, а щоб повернути втрачені кондиції після марафону, потрібно три місяці. Хай там як, але приваблює мене те, що краще виходить. Коли бігала «півторашку», була лише кандидатом у майстри спорту, а вже на першому марафоні я виконала норматив майстра спорту міжнародного класу. Звичайно, я до нього готувалася два роки, але ж, зрештою, показала результат, від якого отримала радість та задоволення.

— З огляду на тривалий процес відновлення після марафону, як часто вам дозволяють бігати цю дистанцію?

— Загалом, два рази на рік. Але неофіційно можна це робити й кожного тижня. Я знаю людей, які так бігають раз на місяць. Багато залежить від рівня змагань.

Хай там як, але здоров’я у всіх одне, й мені особисто хочеться залишитися здоровою після завершення кар’єри. Тож чинити наругу над собою не варто.

— Нещодавно одразу двох українських спортсменів викрили на вживанні допінгу. Хто у вашій команді відповідає за фармакологічні питання?

— Під час навчання у Львівському інституті фізкультури ми досить детально розглядали питання допінгу, знайомилися з переліком дозволених та заборонених препаратів. Скажімо, люди користуються нафтізином для боротьби з нежитем, а спортсменові застосовувати його не можна. Схожа ситуація і зі знеболенням зуба. Похід до стоматолога напередодні змагань — протипоказаний.

Загалом, про всі свої кроки щодо фармпрепаратів я повідомляю тренера.

«Ідеальний варіант — біг із «пейсмейкером»

— У часовому вимірі марафон триває не так уже й довго — близько двох із половиною годин. Проте для самого спортсмена, очевидно, це величезне випробування, особливо під кінець забігу. Розкажіть, які думки, який настрій ви маєте на різних ділянках дистанції?

— Одразу після старту я «засинаю». Образно кажучи, перші 30 км я біжу «на автопілоті»: для мене це найкращий стан — перебувати на підсвідомому рівні й ні про що не думати. А ближче до фінішу, коли вже потрібно працювати, я «прокидаюся».

— А що відчуваєте на заключній частині дистанції, коли сили на межі й усе болить?

— Буває по–різному. Наприклад, на остан­ньому марафоні в Осаці я думала над тим, як дістати свою суперницю, котра на 40–му кілометрі випереджала мене на 29 секунд і посідала на той час другу позицію.

— Ви якось казали, що одна з переваг марафону — можливість виправлення помилок упродовж перегонів. Яким чином це відбувається?

— Власне, якщо ти починаєш «завалювати» біг, то потрібно раніше «прокидатися» і включатися в боротьбу. Але для спортсмена ідеальний варіант — коли він психологічно «спить» і його веде «пейсмейкер».

— Хто вони — ці люди, які ведуть гонку?

— Теоретично, на змагання можна привезти свого «пейсмейкера», але для мене це дороге задоволення. Часто «водіїв ритму» можуть представити самі організатори турніру. Марафон в Осаці мав статус олімпійської кваліфікації, тому японські спортсменки були зі своїми «пейсмейкерами». Щоправда, їхній темп для мене був зашвидким, тож я бігла своїм темпом.

— До речі, ви вже маєте путівку на Олімпіаду в Лондоні?

— Офіційно ще немає остаточного рішення. Проте, наскільки я знаю, згідно з умовами відбору, перші дві спортсменки від України, які на чемпіонаті світу в Тегу–2011 потрапили до двадцятки найсильніших, їдуть на Олімпіаду.

«Виходжу з дому й біжу куди очі бачать»

— Зазвичай марафонську трасу прокладають вулицями міст. Де ви проводите свої тренування? Чи розробляєте спеціальні маршрути?

— Усе залежить від плану тренувань та погоди. Скажімо, якщо потрібно бігти крос, то вмикаю годинник і біжу куди очі бачать.

— На тренуваннях можна часто побачити стаєрів із навушниками для прослуховування музики. Ви теж поєднуєте біг із «дискотекою»?

— Я люблю бігати без навушників, оскільки з ними втрачається увага: я не відчуваю темпу, і взагалі, за таких умов псується техніка бігу. Інші так бігають, а я не люблю.

— Які причини найчастіше призводять до сходу з марафонської дистанції?

— Не знаю, як інші, але мене найбільше турбує печінка. Під час бігу може виникнути біль, який не дозволяє нормально дихати, й рухатися далі просто неможливо.

Загалом, причини сходів можуть бути різні. Одні марафонці виявилися просто неготовими, інші — обрали неправильну стратегію на дистанцію, віддавши першій частині дистанції більше сил, ніж потрібно. Хтось недостатньо наситив свій організм вуглеводами, а когось прихопили судоми.

— У вашому послужному списку три марафони — ніби зовсім небагато. Але впродовж тривалого часу, бігаючи 1,5 км, ви «дослужилися» лише до кандидата в майстри спорту, тоді як уже на першому марафоні виконали норму МСМК. Ким ви себе відчуваєте в новій сфері діяльності — новачком чи профі?

— Не знаю (сміється). На це запитання в мене немає відповіді. Принаймні я професійно підхожу до своєї роботи, виконувати яку мені допомагає високо­професійний тренер.

Скажу так: досягти високих результатів без професійного підходу — неможливо. А бігаю марафони я лише рік, тож вам судити, хто я в новій для себе царині.

ДОСЬЄ 

Тетяна Гамера–Шмирко

Народилася 1 червня 1983 р. у м. Кременець Тернопільської обл.

Майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики (спеціалізація — марафон).

Представляє СТ «Колос».

Переможниця Краківського марафону–2011, срібна призерка марафону серії IAAF в Осаці.

Рекордсменка України в марафонському бігу — 2 год. 24 хв. 46 сек.

Перший тренер — Віктор Прокопенко. Тренер — Ігор Осьмак.

Закінчила Львівський інститут фізичного виховання та спорту.

Заміжня. Виховує доньку.