Воювати – це у нас в крові, – кіборг Кобра, який вже два рази майже не став “двохсотим”

Продовжуємо розповіді про бійців ДУК “Правий сектор”. Сьогоднішній наш герой – молодий львів’янин з позивним Кобра, кіборг з Донецького аеропорта, боєць, який знищив не одну одиницю живої сили противника, і медик, що врятував життя не одному нашому воїну.

Розповідає Кобра:

– У ДУКу я з квітня. У команді медиків близько вже місяця часу. Я їхав в аеропорт у виді гранатометчика, а в самому аеропорті був медиком-гранатометчиком.

У мене є незакінчена медична освіта. Вчився пару років на заочному в медичному вузі. Але те, що я зараз як медик тут, ці всі знання, які я використовую – усі набув на вишколах і навчаннях, що були від ДУКу.

Раніше я був в організації “Патріот України”. На даний момент перебуваю також в ГрінЛайт Ультрас – ультраси “Карпат” (вболівальники футбольної команди “Карпати-Львів” – О.Б.).

“ЯК ВРЯТУВАВСЯ? ЧИСТИЙ ФАРТ”

В аеропорті був близько місяця часу. Поранений був у ліву руку, але осколок побачив після того, як приїхав вже на базу. Невеличкий був осколок. Чотири рази ледь сам “двохсотим” не став в аеропорті. Коли граната взірвалась, коли стіна впала на мене… Граната півтора метри від мене взірвалась. Як врятувався? Чистий фарт. Сталося так, що у тій кімнаті, у якій на мене стіна впала, від стелажа кусок бляхи отак упав на підвіконник, і утворився отвір. Ну, такий, щоб по пояс. І тут ми стоїмо – я, друг Фріц і ще кулеметчик 3-го полка. Стоїмо, тримаємо оборону, і тут Ф-1 влітає в вікно. Я відштовхую Фріца, Фріц відштовхує кулеметчика, і я бачу, як вони забігають у двері, в сусіднє приміщення. Я поняв, що до дверей вже не добіжу, і я в долі секунди – навіть не роздивлявся, туди так, в цей отвір – фух! – по пояс заховався. Ноги стирчали, але я знав, що та бляха не зупинить осколків. Узявся за шлєм, думаю – все, капєц. І ні одного осколка.

А як стіна на мене впала… Я був з Редутом (командир вояків 93-ї бригади в аеропорті – О.Б.), і він мені каже: “Дай гранату”. Я беру, йому з бронежилета даю гранату, і тут танк вдарив у стіну. І на мене стіна так – фух! – впала. Як вцілів? Не знаю. Відкриваю очі – цегла. Він мене дістав з-під цегли, я пішов, обтріпався і за декілька хвилин назад повернувся у бій.

“З АВТОМАТА Я ЙОГО ВБИВ. ПОЛІЗ ПІД ТАНК, ДІСТАВ РПГ-7 ЗАРЯДЖЕНИЙ, ТАКОЖ ПКМ ДІСТАВ”.

Було таке, що два сепаратисти підійшли до нашого підбитого танку – це якраз недалеко від тієї кімнати, де на мене стіна впала – остання кімната, кут старого терміналу… І сталося так, що там неподалік, ближче до нового терміналу стояв наш танк підбитий. І два сепаратисти – один заліз під танк з ПКМом і з РПГ, другий пішов з правого боку. Ми з другом Сливою побачили їх, кинули декілька гранат. Той, що був з правого боку від танку – його осколками посікло, він там і впав. А той, що був під танком, далі стріляв – нормально все було. Я обійшов його трохи зі сторони будівлі. З автомата я його вбив. Поліз вже я туди, під той танк. Дістав РПГ-7 заряджений, також ПКМ дістав. Хотів я його відтягнути – бачу, в руці у нього зажата РГДшка, РГД-5. І тута в той момент виїзжає позаду мене наший танк. Раз вистрілив близько… Я думаю: “Що за приколи такі?”. Другий раз ще ближче вистрілив. Я вже почав кричати. А в мене, коли на мене стіна впала, рація відірвалася з бронежилета і десь під цеглою лишилася. І я починаю кричати: “Скажіть танкістам, що я під танком”.

Добре, все, танкісти більше не стріляють. Під’їзжають, зачепили той підбитий танк, відтягують – і тута мені той друг Слива підбігає і підносить шнурівку, щоб я прив’язав сепаратиста, щоб відтягнули його. Ну, я тільки збираюся прив’язувати – дивлюсь, 300 метрів переді мною ангар стоїть, в якому сепаратисти вже. І бачу – на мене кулеметчик їхній дивиться. Тільки, чесно кажучи, я не зрозумів, чого він не почав стріляти. Якби почав стріляти – то ми би там зі Сливою так би й лежали біля того сепаратиста.

Ну, я крикнув: “Кулеметчик!”, ми відбігли, і там якраз машина була якась, зразу біля вікна, згорівша, то я так по машині – і забіг в приміщення.

Потім ми з групою прикриття забрали з того танка танковий кулемет. Він зараз воює на Пісках.

Я вважаю, що для того, щоб добре воювати, не обов’язково дуже довго навчатися. Головне – треба мати натхнення до цього. Я скажу: це у нас в крові. Козаки воювали, повстанці воювали…

З близьких у мене є мама і молодший брат. Мама знає, де я, але, чесно кажучи, на той момент вона не знала, що я був в аеропорті. У мене зламався телефон, і хлопці були дали мені якийсь телефон, а номери всі лишилися з карткою на моєму поломаному. І йде такий досить серйозний бій, і тут мені дзвонять. Я беру телефон, бачу якийсь невідомий номер, піднімаю – то мама! І вона всі ті звуки чує. Прийшлось їй дізнатися, що я в аеропорті.

“ДРУГ СКЕЛЬД ПОМЕР У МЕНЕ НА РУКАХ”

В якості медика в мене було вже безліч врятованих поранених – і важких, і легких. 3-го числа в аеропорті, коли загинули друг Скельд і друг Каспер, у нас було близько 20 поранених з Правого сектора. Скельд у мене помер на руках. Я підбіг запізно, мене покликали запізно. У нього було поранення правої ноги і лівої руки – окрім того, що шия була пробита. Вони несли “трьохсотого” Денді і не дійшли за стіну, до кута не дійшли два метри – танк вдарив осколками… Він багато крові втратив, поки його відтягнули за ту стіну. Я підбігаю, бачу – хлопці накладають джгут на ногу і на руку. А в нього кров з рота йшла. Я розгорнув у нього арафатку і побачив – шия пробита. Я йому закрив рану, все – але вже пройшло забагато часу. Забагато крові він втратив.

А Каспера було теж поранено осколками від пострілу танка. Він був якраз в середині старого терміналу, а я був в кінці терміналу. І сталось так: я обробляв військового пораненого, і тут мені кажуть, що Каспер ранений. Я підходжу, а він вже задихнувся був на той момент. Йому пробило легеню, у нього був пневмоторакс. Йому не надали правильно допомогу, а просто перемотали ІППшкою… І від того він задихнувся. А треба було використати спеціальну наклейку для пневмотораксу й голку.

Легшим пораненим теж надавав допомогу – перев’язати, вколоти знеболювальне, крапельницю з кровозамінником поставити. Усіх грузив на бронетехніку в аеропорті, а вже на Пісках їх приймала і вивозила команда Яни.

В мене на бойових виїздах завжди з собою – крім того, що в мене на бронежилеті три аптечки, я беру ще портфель з усіма необхідними медикаментами – знеболювальне, ІППшки, катетери і так далі.

Чого боюся? Не хотілося б у полон потрапити. Бо в мене чуб і тризуб на червоно-чорному фоні на серці набитий.

Підготувала Олена БІЛОЗЕРСЬКА