Сімейний лікар лікує усе, – лікар з Тернополя Наталія Яворська

Кожному з нас хоча б раз у житті доводилося бувати у лікувальних закладах чи мати справу з лікарями. Медичні заклади залишають, зазвичай, неприємні спогади, адже звертаємося туди, коли хворіємо, а радісного у такому разі мало. Втім, люди у білих халатах завжди готові прийти на допомогу іншим. Кажуть, хороший лікар — це не професія, а покликання. І працювати у цій сфері можуть тільки люди, віддані своїй справі. Недарма Гіппократ казав, що лікар має мати погляд сокола, руки дівчини, мудрість змії і серце лева.

— Справжній лікар, передусім, любить своїх пацієнтів. Аби лікувати людей, потрібно добре знати свою справу, бути професіоналом та вміти швидко приймати мудрі рішення, — так вважає сімейний лікар ТРТМО Наталія Миколаївна Яворська.

Багатьох цікавить: чим сімейний лікар відрізняється від дільничного терапевта? Насамперед, повноваження у нього набагато ширші — він не лише встановлює діагноз, а й лікує. Саме сімейний лікар вирішує, коли необхідно помістити пацієнта в стаціонар, запросити на консультацію вузькопрофільного фахівця. Він має бути ерудованим, ознайомленим з досягненнями сучасної медичної науки, й застосовувати їх на практиці та завжди вміти надати невідкладну медичну допомогу.

— Лікарем працюю ось уже 35 років. Наразі обслуговую два села – Смиківці і Гаї-Шевченківські. Приймаю у 203-му кабінеті в поліклініці ТРТМО і двічі на тиждень виїжджаю у ФАПи на дільниці, відвідую хворих за викликами. У понеділок — у Смиківцях, в четвер – у Гаях-Шевченківських. Звичайно ж, у поліклініці значно кращі умови, які не може забезпечити медпункт на дільниці, адже тут можна не лише отримати консультацію чи направлення, рецепт на ліки, а й пройти всі обстеження, — каже пані Наталія.

А починалось усе з мрії допомагати людям. Ще з дитинства Наталія Миколаївна хотіла бути медиком.

— Я родом із Великих Бірок. Батьки були вчителями, а старший брат — лікар. Від нього і «заразилася» ідеєю присвятити життя медицині. Хоча, пригадую, свого часу навіть хотіла вступати до музичного училища, адже добре грала на фортепіано. Але перемогла медицина. Так, у 1981 році я закінчила тернопільський медуніверситет, після чого у рідному селі працювала терапевтом, а згодом — у районній поліклініці. Діти не пішли моїми слідами, а я й не нав’язувала їм свій вибір, адже знаю, яка це непроста праця, — каже співрозмовниця.

Сімейні лікарі працюють майже без вихідних.

— Нехай і в телефонному режимі, але я завжди на зв’язку зі своїми пацієнтами. Не звикла відмовляти, особливо якщо це стосується моєї професійної діяльності. Нерідко люди хочуть просто поспілкуватися з сімейним лікарем, а ми слухаємо їхні жалі, підтримуємо, адже така в нас робота – вміти знаходити потрібні слова для кожного, — продовжує медик. — А ще лікар має бути завжди в хорошому настрої. Часто доводиться і власним транспортом добиратися на виклики, адже є термінові випадки, коли немає часу зволікати. Тоді прошу чоловіка, аби він мене підвіз, бо села далеко, а дістатися треба швидко.

Пані Наталія зізнається, що за роки роботи пацієнти вже стали для неї друзями.

— Знаєш цілі покоління родин – від бабусі, дідуся до їхніх онуків. І навіть якщо до мене звертається мама з маленькою дитиною, я ніколи не відмовляю, хоча у нас є і педіатри. Ніколи не шкодувала про те, що обрала медицину, точніше, вона обрала мене, бо ця робота приносить мені задоволення, почуваюся потрібною і корисною людям, — розповідає лікар із 35-річним стажем.

За словами Наталії Яворської, жителів Тернопільського району найбільше турбують серцево-судинні захворювання, рівень смертності від яких — найвищий. Втім, приходять до неї пацієнти з різними бідами.

— Сімейний лікар лікує усе. До мене звертаються і з хронічними хворобами, з гострими респіраторними захворюваннями, бронхітами, пневмоніями, алергією та гіпертонією. Хворіють усі — як пенсіонери, так і молодь. Звичайно, багато в чому розвиток хвороби залежить і від рівня життя населення. Якби наші пенсіонери отримували таку пенсію, як європейські, а не виживали, то і жили б довше, оскільки мали б можливість більше відпочивати, подорожувати та не турбуватися про завтрашній день, — зауважує жінка.

Наталія Миколаївна каже, що медичну галузь має докорінно змінити реформа. Втім, додає: чи задовольнять ці зміни усіх – і пацієнтів, і медиків — покаже час.

— Вважаю правильним, що пацієнт може вибирати лікаря. Це — стимул для кожного сімейного лікаря бути кращим. Поки що реформа, яка передбачає підписання контрактів між пацієнтом і лікарем, ще не ухвалена, та ми готові до її затвердження: списки пацієнтів уже занесені до комп’ютерної системи, де є вся база. Мінусом реформування вважаю оптимізацію лікарняних установ, адже дільничні лікарні потрібні, передусім, не медикам, а пацієнтам, аби ті могли отримати своєчасну кваліфіковану допомогу. Те саме стосується і ТРТМО: стаціонар обов’язково має залишитися, тут є всі умови, якісне обладнання та хороші фахівці.

Щодо програми уряду «Доступні ліки», мушу сказати, що її доволі ефективно реалізовують у Тернопільському районі. Я особисто щодня виписую пацієнтам рецепти на медпрепарати, які дійсно допомагають людям. Хоч їх асортимент не завадило б розширити, адже наразі є обмеження у виборі. Не завжди пацієнт може отримати ліки навіть за рецептом, бо вони нерегулярно надходять, і доводиться людям із сіл по декілька разів їздити до обласного центру чи шукати аптеку, де потрібний препарат ще є в наявності. Усе через попит. А рецепти виписуємо, як тільки попередні ліки закінчились, тобто, перед кожним походом в аптеку, — констатує Наталія Яворська.

Лікар зізнається, що сьогодні скаржитися на умови праці немає підстав, адже колись було в рази важче. Медики, фактично, отримували копійки за свою працю, і їм доводилось ой як нелегко.

— Пригадую, коли я лише починала працювати, то обслуговувала жителів села Байківці і Гаї-Шевченківські. Взимку дістатися туди на виклики було вкрай складно. Пам’ятаю, як «швидка» підвозила мене, допоки була дорога, а далі я йшла пішки. Бувало, що вже по пояс у снігу, але іду, бо на мене чекають хворі. Так, робота лікаря – це самопожертва, але від неї набираєшся енергії, — відверто заявляє 61-річна Наталія Миколаївна Яворська і додає, що життєвий запал з роками у неї лише примножується, тому готова працювати стільки, скільки буде потрібна своїм уже таким рідним пацієнтам.