«Мама Свєта» для сотень військових: історія Світлани Коруни, яка живе заради фронту і поранених бійців
Війна змінила життя мільйонів українців. Хтось став до зброї, хтось рятує поранених у лікарнях, а хтось присвятив себе підтримці тих, хто захищає країну. Тернополянка Світлана Коруна вже кілька років допомагає військовим на фронті та в медичних закладах. Для багатьох захисників вона давно стала «Мамою Свєтою» — людиною, якій довіряють, до якої звертаються по допомогу і підтримку.
Свою волонтерську діяльність жінка розпочала на початку повномасштабної війни. Разом із донькою відвідувала поранених військових у лікарнях, приносила домашні смаколики, дитячі малюнки та листи подяки.
«Я розуміла, що не всі рідні мають можливість приїжджати до поранених. Ми просто приходили до хлопців у лікарню, спілкувалися, підтримували їх», – розповідає волонтерка.
Згодом допомога стала значно масштабнішою. Військові почали звертатися з різними побутовими питаннями: потрібно було відновити документи, організувати візит до лікаря чи стоматолога, допомогти з іншими справами. А коли частина бійців повернулася на службу, запити почали надходити вже безпосередньо з передової.
Сьогодні Світлана координує регулярну допомогу для 12 бригад на різних напрямках фронту. Щотижня вона відправляє захисникам близько двох-трьох тонн необхідних речей.
За словами волонтерки, серед найпоширеніших потреб військових — маскувальні сітки, зарядні станції, генератори, інструменти та продукти харчування.
«Хлопці надсилають список потреб, а я організовую все необхідне. За два-три дні знаходжу, збираю, пакую і відправляю. Самотужки це зробити неможливо, тому дуже допомагають люди, які постійно долучаються», – каже вона.
Окремий напрямок її роботи — підтримка поранених військових у лікарнях. Волонтерка переконана, що бійці потребують не лише матеріальної допомоги, а й людської уваги та моральної підтримки.
На початку роботи в лікарнях їй було надзвичайно важко психологічно. Побачене залишало глибокий слід.
«Приходила додому і годинами плакала. Але наступного дня знову йшла до хлопців. Зараз ми вже жартуємо, спілкуємося як рідні люди», – говорить Світлана.
Особливо складно знайти підхід до тих військових, які після важких поранень замикаються в собі. Однак саме такі історії часто стають найбільш надихаючими.
«Коли хлопець, який кілька тижнів ні з ким не хотів говорити, раптом запитує: “Мама Свєта, коли ти нас кудись повезеш?”, розумієш, що все це недаремно», – ділиться волонтерка.
Прізвисько «Мама Свєта» з’явилося завдяки одному з військових, який після важкого поранення залишився без ніг та руки. Світлана доглядала за ним, допомагала з побутом і лікуванням.
«Він казав, що я піклуюся про нього як мама. Згодом це підхопили інші хлопці, і так воно залишилося», – пригадує жінка.
Окрім допомоги пораненим та забезпечення фронту, тернополянка вже близько двох років бере участь у супроводі полеглих захисників в останню дорогу. До цього її підштовхнула історія одного військового, яким вона опікувалася після поранення.
Чоловік повернувся на фронт, хоча після втрати ноги міг завершити службу. Перед відправленням на передову попросив Світлану провести його в останню путь, якщо він не повернеться. Через кілька місяців боєць загинув.
«Я тоді вперше долучилася до супроводу полеглого. Потім були інші. Найважче — коли проводжаєш людину, яку добре знав, з якою ще вчора говорив про життя і плани», – розповідає вона.
За словами волонтерки, найбільший моральний тягар — це втрати на фронті. Якщо поранені поступово одужують і повертаються до життя, то загиблих уже неможливо повернути.
Попри постійне навантаження, Світлана не планує зупинятися. Каже, що її життя сьогодні повністю пов’язане з війною, лікарнями та допомогою військовим.
«Поки не закінчиться війна, я потрібна хлопцям. Вони телефонують з фронту, звертаються по допомогу. Поранені потребують підтримки. Тому совість не дозволить мені це залишити», – наголошує волонтерка.
За роки волонтерської діяльності Світлана Коруна стала для багатьох військових не просто помічницею, а справжньою частиною їхньої родини. Її запрошують на весілля, просять стати хрещеною для дітей, надсилають фото своїх перших кроків на протезах і діляться успіхами після повернення до цивільного життя.
Саме ці історії, каже волонтерка, дають сили рухатися далі й щодня продовжувати справу, яка давно стала не просто волонтерством, а сенсом життя.
За інф. Телеканал Тернопіль1
