Любов і Доля: Дзвінка Торохтушко про дебютний роман тернопільського письменника Євгена Хміля

Про дебютний роман тернопільського письменника Євгена Хміля «Amor fati».

Такого не може бути! От читаєш книжку і, маючи себе за літературного гурмана, відсортовуєш життєву правду від художнього вимислу. І кажеш собі, що так не може бути, що автор перебрав на емоціях аби розчулити читача, досипав забагато перчених фактів, затягнув інтригу і відверто грається з тобою, закручуючи і переплутуючи сюжетні лінії і долі героїв.
Але… Згодом ловиш себе на думці, що в тебе самої за плечима добрячих сорок шість років. І якісь із них були такими світлими і щасливими, що пробігали, як одна мить. А інші були довгими-довгими, проблеми в них сипались ледве не щодня, мов із дірявої торби і тривали цілу вічність. І саме ті, довгі та проблемні роки, зараз стали найдорожчими на згадку. Бо саме вони зробили тебе такою, як ти є. Бо саме життєві перипетії дали розуміння і досвід.
«Amor Fati». Так буває! Шалене, безмежне і вірне кохання. Це той човен, котрим пливе головний герой роману своїм особистим життєвим морем. І те море є частиною великого світового океану людей.
Події і перипетії роману захоплюють, заворожують і змушують не відкладати книжку на завтра. Бо хочеться дочитати її сьогодні. Навіть, ціною нічного безсоння і всього завтрашнього жіночого недоробленого, невстигнутого, недовареного і недоперевіреного в дитячих зошитах.
Тут ще одне. Зазвичай, трепетні і ліричні романи про кохання – авторська нива жінок-письменниць. Їм притаманна завжди головна героїня, навколо якої і розгортаються подій твору.
В «Amor fati» головний герой – чоловік. І це щось настільки несподіване для жанру і для читача, що, мимоволі, захоплюєшся сміливістю автора. Адже це і новий погляд на світ стосунків, і нове бачення реалій крізь їхню призму, і розкриття духовного світу чоловіка з нового, несподіваного ракурсу.
Я не буду переказувати сюжет роману. Бо це займе надто багато тексту і часу. Скажу лише, що він настільки динамічний, емоційний і чуттєвий, що твір хочеться читати. І на 232 сторінці, на тій крапці, котра називається хепіендом, хочеться продовження.
Здавалось би: проста життєва історія молодого вчителя географії, котрий погоджується працювати в сільській школі. Що там може бути цікавого? В отому сучасному селі, звідки люди тікають на заробітки в світи. В селі, де надворі ХХІ ст., а більшість селян живе максимум на початку ХХ. В селі, котре опинилось на межі цивілізації і дикунства. Що може трапитись такого, про що можна писати книжку?
Виявляється – може. Бо Петро – головний герой твору робить свідомий вибір в житті. Він обирає Долю. Чи, це Доля обирає його?
Несподіване щире і світле кохання в бурхливому людському морі, де є і теплі дружні течії, і підводні рифи родинних стосунків, і всюдисущі рибалки за людськими душами. Невлаштованість, пошук, зневіра, відчай. Підйоми і падіння, злет почуттів і розчарування.
До якого берега пристане човен, в котрому пливуть двоє серед життєвої стихії? Що чекає за поворотом і який напрямок обрати, якщо ти на роздоріжжі?
Історія Петра і Марії тісно переплетена з нашими реаліями. Драматичні події роману перетворюють романтичного молодого вчителя на справжнього чоловіка, здатного опитратись життєвим бурям, плисти проти течії, вибиратися з мілин і не спокушатись на ілюзії.
Але… «Amor Fati» – це роман про Долю. І про довіру до неї. Це суперечлива, а часами, і фатальна віра в те, що життєва круговерть обов`язково закінчиться, а стежки-дороги, переплутані, як нитка в клубочку Аріадни, розмотаються і, врешті, приведуть до кінцевого пункту призначення, котрий називається Щастям.
Бо «Amor Fati» – це любов до Долі.
Nota Bene. Колись Євген Хміль, тоді просто фейсбучний друг, показав мені свої перші письмові замальовки і спитав: як воно. А були ті замальовки хорошими, ліричними, якимись не по- чоловічому, ніжними і проникливими. Такими, що зачіпали душу. Їх хотілося читати, бо десь там, між рядками, проглядало небо.
Зараз я щиро радію тому, що тримаю в руках Євгенову книжку і можу відповісти на питафння: як воно. Добре, авторе! Дуже добре! Пишіть ще!
Читаймо, друзі! Бо ми того варті!

Дзвінка Торохтушко

Comments are closed.