«Я маю його дочекатися»: мати з Тернопільщини дійшла майже до лінії фронту в пошуках зниклого безвісти сина, а батько не пережив страшної звістки

У родині Січкунів із Тернопільщини вже понад рік живуть між надією та невідомістю. Їхній син Назар, військовослужбовець 37-ї окремої бригади морської піхоти, зник безвісти під час виконання бойового завдання на Волноваському напрямку. Відтоді мати самостійно вирушила на Донеччину, щоб шукати сина, а батько, який також служив на фронті, не зміг пережити звістку про його зникнення.

У батьківському домі про Назара нагадує чи не кожен куточок. У саду ростуть туї та яблуня, які він садив ще підлітком разом із батьком. У кімнаті залишилися його особисті речі, прапор морської піхоти, записи про надання першої медичної допомоги та військові нотатки.

Назар підписав контракт із ЗСУ у 23 роки. Він вирішив піти служити, щоб бути поруч із батьком, який уже захищав Україну. Служив у складі 37-ї бригади морської піхоти та виконував бойові завдання на Донеччині.

Останній раз рідні бачили його на відео, де він разом із побратимами прямував на позиції поблизу населеного пункту Розлив на Волноваському напрямку. Після цього зв’язок із військовими зник.

Згодом слідчі показали родині телефон Назара. Мати розповідає, що останнім запитом її сина в інтернеті була молитва до Бога за збереження.

Офіційне розслідування встановило, що 9 квітня військовий вийшов на бойове завдання, а близько 23:45 перестав виходити на зв’язок. Для матері ця звістка стала шоком.

Не змирившись із невідомістю, жінка вирішила особисто вирушити на пошуки. Вона купила медикаменти, зібрала необхідні речі та вже того ж вечора поїхала на Донеччину.

Жінка дісталася території, яка розташовувалася приблизно за 14 кілометрів від місця зникнення сина. Вона розпитувала військових на блокпостах, шукала бійців 37-ї бригади та намагалася знайти будь-які сліди Назара.

Попри попередження про мінування території та небезпеку наближення до лінії фронту, Олена продовжувала пошуки. Орієнтиром для неї стала фотографія, яку син раніше надсилав із місця дислокації.

Зрештою жінка дісталася до військових, серед яких виявився побратим її сина. Саме від нього вона дізналася подробиці останнього бойового виходу Назара.

За словами військового, групу на позицію супроводжував дрон. У певний момент безпілотник зафіксував пристрілку противника. Після початку обстрілу зв’язок із групою обірвався.

Ще однією трагедією для родини стала смерть батька Назара. Чоловік також служив у лавах ЗСУ та перебував на бойових позиціях. Коли він дізнався про зникнення сина, його евакуювали з позицій через погіршення стану здоров’я.

«На жаль, сина він не дочекався. Його серце зупинилося», — розповідає мати захисника.

Попри те, що від дня зникнення Назара минув уже рік і два місяці, рідні не втрачають надії. Сестра військового Юлія згадує сон, у якому брат просив передати матері лише одне повідомлення: «Скажи мамі, я вернусь, хай чекає».

Сама ж Олена Січкун продовжує чекати.

«Я мушу його дочекатися. Ми його всі чекаємо. Наш хлопчик мусить прийти додому. Він обіцяв», — каже жінка.

Історію родини Січкунів із Тернопільщини розповіло Суспільне Тернопіль.