“У Тернополі зустрів того, хто врятував мені життя”, – командир роти батальйону “Вовки Да Вінчі” Олександр Ябчанка
Командир роти “Гонор” батальйону “Вовки Да Вінчі” Олександр Ябчанка приїхав до Тернополя, аби розповісти про ситуацію на фронті та потреби свого підрозділу.
Чоловік проходить реабілітацію після поранень, які отримав у серпні минулого року. Каже, шукають піхотинців, операторів безпілотників, бойових медиків, водіїв-механіків, саперів, артилеристів, танкістів, зв’язківців і кухарів. Спочатку, розповідає, усі рекрути навчаються на стрільців.
“Рекрутинг – це друга мета. А перша і основна мета – це усе ж таки відверто поговорити, відповісти на незручні запитання”, — каже командир роти “Гонор” батальйону “Вовки Да Вінчі” Олександр Ябчанка.
До Революції Гідності Олександр Ябчанка працював педіатром. Наприкінці 2013-го, каже, зрозумів, що потрібно захищати Україну.
“Росіяни не покидають своєї мети. Прорвати лінію оборони, після якої не буде нікого і далі вони вже підуть окуповувати міста. Що ми можемо робити у цьому випадку? Перш за все, ми мусимо боротися. Якщо ми опустимо руки, якщо ми капітулюємо, я розумію, що ми попадемо в територію безправ’я. Ви уявляєте, що тут зробить російська влада? Просто подумайте собі про це. Просто уявіть. Ми ж це вже переживали всього декілька десятків років тому. Але це вже не буде радянський союз. Це буде людожерська влада, яка дуже-дуже нас ненавидить”.
Під час зустрічі Олександр Ябчанка відповідав на запитання. Одне з них поставив студент технічного університету Михайло Магас.
— Цього року я закінчую університет і в липні хочу вступати в Збройні сили України. Цікавлюсь також вашим підрозділом. Я хотів Вас запитати, чому відбувається таке, що зараз люди якісь такі стали, що коли вони чують про те, що людина хоче йти в армію, вони просто ведуть рукою біля скроні, а якщо ти тікаєш, то ти молодець?
— Мені здається, що простіше назвати когось дурним, ніж визнати себе нікчемним. Мені здається що відповідь тут. Скажіть, будь ласка, чи це справедливо що одні воюють як “Да Вінчі” з 2014 року, а інші не воюють? Але, в тих інших, які не воюють, є своє бачення справедливості. Зрозуміло, що воно, вочевидь, відрізняється від Вашого, від мого. Але ми не можемо сказати, що воно не правильне, бо ніде немає правильного. Ці люди живуть в “хатці”. Вони не усвідомлюють рівень небезпеки, який над ними навис. Не над кимось гіпотетично – над ними. Повертаємось до прикладу, яку має тримати 10 людей, а зараз там троє. Якщо ті троє таки загинуть, то рано чи пізно держава ухилянта буде мусити мобілізувати. Якщо він виявиться суперхитрим ухилянтом, то його мобілізує вже інша держава. Тому що от ці всі довідки, які він зараз може купити, коли буде окупована територія, він купити не зможе. Тому що там це так не працює. Там просто беруть усіх в армію.
Під час зустрічі в Тернополі Олександр Ябчанка зустрів воїна, який допомагав врятувати йому життя.
“Я зустрів батька свого побратима з позивним “Аладін”. Він загинув минулого року. На зустріч прийшли його мама і батько. Виявилось, що це він мене витягував тоді, коли я був поранений. Вони з сусідньої бригади. Фізично нас в ту машину закинув батько “Аладіна”. Це було дуже для мене несподівано. Я не знав насправді, що це він. Ця людина врятувала мені життя і тільки сьогодні я зустрівся з ним. Я не знав про це. Я навіть написав: “моє крайнє поранення”. Я геть по-інакшому бачив собі ту ситуацію. Сьогодні я дізнався дещо нове і я, чесно кажучи, під враженням”. — каже командир роти “Гонор” батальйону “Вовки Да Вінчі” Олександр Ябчанка.
Коментарі вимкнені.