Богдан Левків: відомі та невідомі сторінки життя колишнього мера Тернополя

У віці 70-ти років помер міський голова Тернополя з 2002-го по 2006 роки, громадсько-політичний діяч та депутат Тернопільської міської ради двох скликань Богдан Євгенович Левків. Про нього сказано й написано багато, але всі, хто його знав, в один голос говорять: він був справжній. А Тернопіль для нього був не лише містом, яке дало йому дорогу в життя, а власне тим домом, якого він ніколи не зраджував і намагався його зробити сучасним та… українським.

Коли журналісти запитали Богдана Євгеновича, яке його найголовніше досягнення в житті, він, не роздумуючи, сказав: «Мабуть, моє життя. Адже воно все проходить у Тернополі. Мій шлях від шевця – музиканта до міського голови. Дії, вчинки, робота, що люди, друзі та колеги не плюють у слід. Вдалося дати можливість тернополянам відчути себе господарями Тернополя, з ними рахуються при ухваленні рішень, їх поважають як господарів свого міста».

Нагадаємо, Богдан Левків навчався у ЗОШ №25, Тернопільському вищому професійному училищі сфери послуг та туризму. Закінчив технологічний інститут побутового обслуговування у Хмельницькому. Працював у Тернополі: головним інженером, начальником виробничо-технічного відділу обласного побутового управління, начальником відділу з якості Центру стандартизації і метрології. Секретар міськради (1998–2002 рр.). Був міським головою Тернополя з 2002-го до 2006 років.

 

Про Богдана Євгеновича Левківа розповідають відомі тернополяни, з якими він у різні періоди життя пересікався.

«При розмовах часто зазначав, що він кутківецьий, і не цурався цього»

Василь Тарас, давній друг Богдана Левківа:

– З Богданом Євгеновичем познайомились у далекому 1973 році, коли я прийшов працювати у побуткомбінат, а він – головним інженером фабрики ремвзуття. Ми зійшлися у поглядах на багато речей, були молоді та амбітні. У 1980 році Левків пішов на підвищення, ставши начальником виробничо-технічного відділу обласного побутового управління. А я там був начальником планового відділу. Наш керівник дивувався, як ми двоє могли зжитися, адже на нарадах найбільше сперечалися, а після роботи могли спокійно собі спілкуватися за кавою чи коньяком. Богдан Євгенович був надійним товаришем для багатьох, і що би не сталося, він готовий був прийти на допомогу. До нього можна було серед ночі зателефонувати, якщо якась сталася проблема, і він по мірі можливості втручався та намагався її вирішити. 

Багатьох влада псує, але це не про Богдана Євгеновича. Він займав високі посади, але матеріальні речі його не цікавили, і після чотирьох років на посаді міського голови він залишився… простим пенсіонером без особливих статків. Не в його характері було щось прихопити. У будь-яких ситуаціях він завжди залишався людиною. Жив Богдан Євгенович у Кутківцях, звідкіля походить його рід. При розмовах часто зазначав, що він кутківецьий, і не цурався цього. А представляючись, часто говорив: «Я – чоботар Богдан Євгенович Левків». Тим самим робив акцент на тому, що він господарник, а не чиновник чи політикан.

 

«Для Левківа була дуже важлива думка людей, а що тернополяни про нього скажуть»

Михайло Ібрагімов, заступник міського голови Тернополя (2002-2006 рр.):

– Богдан Левків був яскравим представником такого собі господарника-чиновника українського штибу. Для нього наше, рідне, українське, галицьке завжди було в пріоритеті. Вибудовував свою роботу, виходячи з того, що він українець, і хотів показати, що ми не гірші господарі за інших. Для нього авторитетом був Володимир Лучаківський – перший українець-бургомістр Тернополя. Богдан Євгенович знайшов інформацію, що той будував у Тернополі водогін, гордився цим і ставив усім його у приклад. Богдан Левків теж хотів показати, що він господарник, відмежовував себе від звичних на той час чиновників, намагався бути іншим, доступним та простим. З ним легко було спілкуватися, для нього не мало значення, великий ти керівник чи маленький, зі всіма він говорив на одній мові. У плані комунікації він був легкий і доступний. У роботі особисте спілкування для нього відігравало велику роль, часто зупинявся, розмовляв з тернополянами, цікавився їхньою думкою щодо процесів, які відбуваються у місті. Також у Богдана Євгеновича було загострене почуття справедливості. Для нього була дуже важлива думка людей, а що тернополяни про нього скажуть. Бо зараз, наприклад, багато чиновників говорять, мовляв, кимось маніпулюється громадська думка, не потрібно на неї звертати уваги. Богдан Євгенович же направду це брав до уваги і тим переймався.

На всіх подіях, які відбувалися в житті міста, намагався особисто бути присутнім, своєю особою засвідчувати ті процеси і їхню важливість у житті Тернополя. А чого не любив, так це пафосу, він був простим чоловіком з народу. І навіть коли був міським головою, часто згадував, що працював керівником взуттєвого підприємства, ніколи не цурався цього, навпаки, казав, що розуміє виробничі процеси і таким чином вибудовував роботу в муніципалітеті.

 

«Левків у раді належав до групи депутатів, яка була опозиційно налаштована до міського голови В. Негоди»

Павло Сливка, депутат ТМР двох скликань (1990-1998 рр.):

– Познайомився я з Богданом Євгеновичем у 1990 році, коли був депутатом міської ради першого демократичного скликання. Левків був тоді призначений куратором від міськвиконкому за селом Кутківці. Воно хоча й входило до складу Тернополя, але там була своя специфіка. Його посада тоді була прообразом нинішніх старост у селах, що входять до складу ОТГ. У подальшому разом працювали з паном Богданом у міській раді другого скликання у 1994-1998 роках, Богдан Левків був депутатом від так званого Львівського в/о №1, а я – від Байковецького в/о №10. Тоді міська рада була унікальною – в ній було всього 16 депутатів. Левків у раді належав до групи депутатів, що була в багатьох питаннях опозиційно налаштована до міського голови В. Негоди. Таких депутатів було шість, але їм вдалося заблокувати ухвалення ряду непопулярних рішень, зокрема, щодо так званої «прихватизації» (так у народі називали приватизацію). Опозиційні депутати, в том числі й Левків, цікавились діяльністю Фонду комунального майна міста. У 1997 році їм вдалося виявити розкрадання державного майна шляхом зловживання посадовцями Фонду на суму 8 435 грн. та купівлю в 1996 р. двох автомобілів, чим було нанесено збитків Фонду комунального майна на суму понад 1 млрд. купоно-карбованців. Матеріали про ці зловживання було передано в прокуратуру.

Пригадаю ще одне з питань, яке довго розглядалося радою. Гарячою була дискусія зі створення «Агентства міського розвитку», яке мало під своєю егідою об’єднати всі економічні служби міськвиконкому. Воно мало координувати дії державної влади, підприємницьких структур та громадськості Тернополя у вирішенні проблем міста, затвердження ідеології партнерських взаємостосунків. Розробники проєкту використали матеріали з Росії та далекого зарубіжжя. Результат – на світ появився проєкт у трьох варіантах. Агентству пропонувалося передати приміщення готельного комплексу «Україна» площею 1500 кв. м, виділити обігові кошти, транспорт і т.п. Дуже цікавою була пропозиція збудувати вузькоколійку від західного кордону до Львова з побудовою там міжнародного вокзалу. Все це повинно було позитивно вплинути, на думку розробників, на фінансово-економічний стан нашого міста. Я так детально зупинився на цьому питанні, бо воно обговорювалось у раді і ЗМІ в червні-липні 1997 року. Завдяки депутату Левківу, який на той час був керівником підприємства, його роз’яснювальній роботі, міська рада відхилила даний проєкт.

 

«Левків, він ніколи не «продавлював» своїх питань»

Петро Мандзій, депутат ТМР двох скликань (2002-2010 рр.):

– Коли Богдан Євгенович був міським головою, я вперше став депутатом міськради. Під час погоджувальних рад, які проводив Левків, він ніколи не «продавлював» своїх питань, не говорив, що це треба мені, заступникам чи хтось попросив. Він тільки казав: «Добре – погоджуємо, якщо є сумніви – не погоджуємо». Для нього не було такого, мовляв, я сказав і треба приймати. А коли депутат з округу повідомляв, що люди проти, за це питання ніхто не голосував. Кабінет Богдана Євгеновича для депутатів був завжди відкритий. Я вперше побачив чиновника такого рівня, який не задер голову і не бачив перед собою нічого. Він був завжди приземлений, постійно спілкувався з людьми. І коли був прийом громадян, то йому було приємніше говорити з простими тернополянами, аніж з так званими новітніми українцями. Він з відкритим серцем завжди йшов до людей. Хоча період його головування був дуже важкий, економіка не працювала, не було ні бюджету, ні зарплат, замість грошей на бартер видавали горілку, чоботи тощо. А Богдан Євгенович мав такий характер, що не любив просити і падати перед кимось на коліна, а вище себе він не міг підскочити. Однак одну велику на той час суму йому вдалося «вибити» у Ющенка. За 2 млн. грн., незважаючи на певний спротив, вдалося відремонтувати 2 км дороги у центрі Тернополя, яка простояла без ремонту майже 20 років. Інша дорога, зроблена від Горбатого моста до церкви Успення Пресвятої Богородиці, стоїть до сьогодні, і її ніхто не ремонтував. За нього вперше за часи Незалежності почали ремонтувати дороги, при цьому роботи виконували на совість.

 

«Забезпечив належні умови функціонування школи мистецтв»

Володимир Чубатий, начальник відділу бюджетного планування та фінансових ресурсів обласної рали:

– Пан Богдан  став міським головою Тернополя у 2002 році. Якраз  тоді набрав чинності  Бюджетний кодекс України і  запроваджувався новий порядок фінансування бюджетних  установ. При цьому  виникла проблема  з фінансуванням  у 2003  році  відомої обласної експериментальної комплексної школи  мистецтв.  У владних колах заговорили  про її закриття. Ситуація з невизначеністю створювала напругу серед  батьків і вчителів. Я тоді  працював у виконавчому апараті обласної ради і займався бюджетними питаннями. Заручившись підтримкою голів постійних комісій облради, зайшов до пана Богдана і запропонував підписати угоду  між міською й обласною радами про спільне утримання школи мистецтв. Богдан Левків позитивно оцінив таку пропозицію. Текст угоди про передачу видатків на утримання Тернопільської обласної  комунальної експериментальної комплексної школи мистецтв на 2003-2015 роки було опрацьовано з фахівцями структурних підрозділів міської ради, а згодом її затвердили рішеннями обласної та міської рад.  Таким чином, упродовж трьох каденцій депутатів рад було забезпечено належні умови функціонування школи мистецтв.