Хто підпалив Домініканський собор в Тернополі
17 вересня 1939 року Тернопіль окупувала Червона армія. За роки радянської влади події “золотого вересня” 1939 року трактувалися однозначно позитивно, як возз’єднання. При цьому замовчувалися злочини комуністичного більшовицького режиму, що їх скоювали “визволителі” після визволення. Із приходом більшовиків одразу ж почалися небувалі репресії проти тих, кого зарахували до ворогів радянської влади. І що особливо сумно, в них, окрім “визволителів”, активну участь брали місцеві комуністи.
Окупувала Тернопіль Червона армія о 15:00 17 вересня 1939 року. Уже того самого дня ввечері почалися масові арешти. Як зазначає польський дослідник історії Тернополя і його тодішній мешканець Чеслав Бліхарський, ці арешти проводили за активної допомоги послужливих інформаторів, які походили з лав колишньої й нечисленної Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) та єврейської бідноти. Вони з’явилися на вулицях з червоними пов’язками на лівому рамені. Це означало приналежність інформаторів до “червоної міліції”. Вона вишукувала в місті помешкання родин поліціянтів, військових, зокрема офіцерів і підофіцерів, юристів, державних службовців, а також діячів усіх (крім комуністів) політичних партій, власників маєтностей, т. зв. куркулів, та священиків.
За свідченнями Бліхарського, до лав міліції входили переважно євреї з вулиці Подільської Нижньої (в районі сучасної Танцорова), які були вбрані в польські летунські плащі і озброєні польськими карабінами, з тими ж червоними опасками. Було це міське шумовиння, значну частину якого складали професійні злодії. Сталась така дивна перверзія: колишні злодії стали “ментами” (це слово вживалося й тоді). Вони вже самі обнишпорювали будинки, шукали тих, хто опинився поза законом, і доправляли до в’язниці.
Одразу ж почалася боротьба з християнськими церквами. У цій боротьбі нова влада та її прихильники не гребували найбруднішими провокаціями. Жертвою такою провокації місцевих комуністів став і собор отців-домініканів (теперішня греко-католицька катедра) в Тернополі. Вони подали брехливу інформацію командирам Червоної арімії, внаслідок чого 19 вересня згоріла значна частина цієї пам’ятки світового значення. У донесенні йшлося про те, що буцім з маленької вежі на куполі собору “польські офіцери” стріляли у “визволителів”. Вранці 19 вересня радянські вояки поставили перед костелом гармати, періодично обстрілювали фасад і вежі храму, який у закордонних путівниках було названо перлиною пізнього бароко. Отець Фабіян Мадура тільки завершив відправляти Службу Божу в соборі і застав у захристїї повно радянських солдатів. Йому наказали зняти літургійні шати, габіт, залишившись тільки в сорочці й штанах. Те ж саме наказали присутньому там бр. Яцкові Матадзі. Потім вивели їх назовні і наказали стати під стіною монастиря. Після протесту бр. Яцка, що з вежі ніхто не міг стріляти, бо вона замкнена, йому наказали піднятися з супроводом туди. Виявилося, що там дійсно нікого не було. Незважаючи на це, стрілянину не припинили, і вежі швидко загорілися. Приїхала міська пожежна сторожа під проводом її керівника Ґалянта, аби загасити вогонь. Пожежники вилізли на дах, але їх обстріляли, і вони були змушені відступити з тяжко пораненим Ґалянтом. Підрозділ Червоної армії заборонив гасити пожежу під загрозою смерті.
А тим часом бійці вдерлися до монастиря (тепер приміщення Державного архіву Тернопільської області) і, переходячи з келії до келії, грабували й нищили, що могли. Прикро, але є відомості, що в грабунку брали участь і місцеві люди, в тому числі й колишні квартиранти домініканських будівель, їх заохочували радянські вояки: “Бери, теперь ксендзов не будет!” Через сходи на вежі вогонь дістався всередину собору. Невдовзі спалахнули органи і бічні вівтарі. Згоріло чимало оздоб храму. Прикраси із золота й срібла розплавилися, значної шкоди зазнали цінні фрески, зокрема роботи відомого барокового майстра Станіслава Строїнського, а також покрівля храму. Вдалося врятувати тільки чудотворний образ Матері Божої, вервиці з головного вівтаря та скульптуру Матері Божої, яка ламає блискавки Божого гніву (згодом вивезені до Польщі). За деякими даними, тоді не було знищено тільки захристію.
Через монастирську браму заїхали автомобілі, до кожного з яких було примусово запроторено одного монаха в оточенні збройного супроводу. Конвой доправив їх до тимчасового приміщення НКВД. Після кількох допитів отців Антоніна Ґронісєвича і Фабіяна Мадуру звільнили. Брат Яцек Матоґа за декілька днів перед тим зумів утекти, скориставшись допомогою в’язничного сторожа-поляка.
Англійський історик Кейт Сворд оцінив цей варварський напад на костел отців домініканів як одне з найзначніших руйнувань культових споруд Радянською владою у вересні 1939 року. Тільки наші історики, аж до сучасних включно, чомусь сором’язливо оминають справжні причини руйнування цієї безцінної пам’ятки. А вцілілу захристію костелу отців-домініканів зайняв згодом НКВД. Дивним видається те, що у 1942-1943 роках, за часів німецької окупації, було проведено ремонтні роботи храму. Та це не позбавило його ще більших руйнувань під час штурму “фортеці Тернопіль” у квітні 1944 року. Розстріляний і “обезголовлений” храм без веж був відреставрований аж у 50-х роках. Однак це стосувалося тільки споруди, але не розписів…
Хто ті провокатори, які були причетними до обстрілу монастиря, хто стріляв з гармат по собору, хто грабував монастир, хто під загрозою смерті не дозволяв рятувати пам’ятку? Не має значення. Це були люди. Вони зіграли відведену їм роль у спланованій більшовицькій провокації. Як і ті, хто віддавав накази.
Не дозволяймо собі виконувати злочинні накази.
Володимир ОКАРИНСЬКИЙ
Коментарі вимкнені.